«Ленін жив, Ленін живий, Ленін житиме»?

«Ленін жив, Ленін живий, Ленін житиме»?

Спочатку хочемо навести уривок із статті «Дещо з ономастики» Олександра Пономаріва, відомого українського мовознавця, перекладача і публіциста, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри мови і стилістики Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, академіка АН Вищої школи України, заслуженого журналіста України.

«Слово ономастика (від гр. онома — «ім’я») має два значення: сукупність власних назв у словниковому складі мови, а також галузь мовознавства, що визначає назви країн, міст і сіл та їхніх частин, назви морів, річок, озер, гір та інших ономастичних об'єктів; Імена, прізвища й призвіська людей тощо.

У цих назвах відбито життєвий шлях мешканців краю від найдавніших часів до наших днів. Топоніми часто зберігають пам'ять про мови народів, що з тих чи інших причин зійшли з історичної арени. Тому в цивілізованих країнах старі назви, як правило, зберігають, а нові дають новим об'єктам. За часів більшовизм на такі речі не зважали. Топонімічне водноманітнення було одним із способів прискорити злиття належних до різних націй і рас людей у нову історичну спільноту — радянський народ. Вулиці, проспекти, майдани, парки Леніна (до 1961 року також Сталіна), Ворошилова, Дзержинського, Карла Маркса, Клари Цеткін, Вільгельма Піка та інших діячів комуністичного руху «прикрашали» і міста з кількатисячолітньою історією, і зовсім недавно засновані населені пункти. Доходило до цілковитого безглуздя. Наприклад, столиці колишньої Киргизької РСР дали таку назву (Фрунзе), що киргизи не могли її й вимовити, бо в їхній мові немає звука «ф».

Після утворення незалежних держав на уламках імперського Радянського Союзу в галузі ономастики сталося чимало позитивних змін. Фрунзе знову став зватися по-киргизькому Бішкек. Найменування типу Сталінабад, Кіровакан, Цілиноград тощо замінено таджицькими, вірменськими, казаськими назвами. Відбувався цей процес і в Україні. Повернуто питомі назви таким містам, як Жовква, Луганськ, Маріуполь».

Далі Олександр Данилович пише про існуючі проблеми із перейменуванням населених пунктів України і продовжує:

«... Не кращі справи в нас і з мікротопонімікою, тобто з назвами вулиць, майданів, підприємств тощо. У більшості населених пунктів (приємний виняток становлять Івано-Франківська, Львівська й Тернопільська області) досі є вулиці комуністичних вождів, вулиці Петра Великого, Катерини Великої та інших великих і дрібних винищувачів України. На жаль, не є винятком і столиця держави...»

Наприкінці статті Олександр Пономарів зазначає дуже повільний характер декомунізації в царині вуличних назв та зауважує, що «якщо окремі... керівники донині перебувають під чарами стереотипів періоду будівництва «світлого майбутнього», то це їхній особистій клопіт. Але навіщо ці стереотипи нав’язувати цілій Україні?»

Від редакції:

Стан справ з цим питанням у нашому районі деяким чином показує аналіз назв вулиць, на яких знаходяться районна, міська, селищні та сільські ради Васильківщини.

Кілька таких, в основному головних вулиць носять оригінальні імена: Інженерна, Центральний Майдан, Шкільна, Миру. Із часткою умовності до них можна віднести й такі назви, як Васильківська, Білоцерківська, а також, уже зовсім умовно, — Декабристів, Революції та Першотравнева. Але поряд із вулицями на честь українських діячів Шевченка, Грушевського, Луначарського на мапі району залишаються вулиці Свердлова, Калініна та Щорса (остання назва, можливо, менш спірна). Проте безперечним лідером, ім'я якого носять шістнадцять (!) головних вулиць, що приютили сільські і селищні ради, є Володимир Ілліч Ленін!

Спілкуючись із головами місцевих рад, ми почули найпопулярнішу версію щодо такої ситуації: мешканці сіл проти перейменування, а думка односельців для депутатів — на першому місці.

Причину такої «думки» мешканців невеликих сіл можна зрозуміти: більшість із них складають люди похилого віку, виховані на комуністичній пропаганді та й просто звиклі до таких назв за довгі роки свого життя. Але байдужість до молодшого покоління з боку відповідальних осіб викликає занепокоєння. Про яке виховання патріотизму та любові до рідної мови й культури можна говорити, якщо адресна табличка на будинку школи у центрі Василькова досі залишається російськомовною: «ул. Шевченко»? І як пояснити дитині, чому напис, розміщений на храмі знань, помилковий з погляду нормальної людини?

Олександр Козубенко

«Ленін жив, Ленін живий, Ленін житиме»?

Різні дописи блоґа