Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

Амір Хан завдає удар Крісу Алгіері під час поєдинку. Фото: Аль Белло. Перше місце в категорії Sports Action (фотоконкурс Best of Photojournalism)

ПОНЯТТЯ КОНФЛІКТУ

Конфлікти виникають в усіх сферах людського життя, починаючи з родини, школи та професійної діяльності до глобального рівня. Це складне явище лише вивчається у таких галузях суспільного знання, як психологія, соціологія, історія, політологія, філософія, військові науки тощо. Останнім часом навіть сформувалася самостійна наука — конфліктологія, яка досліджує природу, причини, механізм конфліктів у людському суспільстві, а також шляхи їхнього вирішення.

У найзагальнішому значенні конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — це зіткнення сторін, поглядів, сил.

Здебільшого у процесі спілкування ми, навіть того не бажаючи, вступаємо в конфлікт або створюємо конфліктну ситуацію. Наприклад, друзі запрошують вас па прем'єру року в кінотеатр, проте батьки наполягають, аби ви зробили домашні завдання та прибрали у своїй кімнаті.

З цього прикладу зрозуміло, що в основі конфлікту лежить суперечність, яка усвідомлюється його сторонами, і яка здається значущою: ви вже давно мріяли переглянути цей фільм, а для ваших батьків надзвичайна важливо, щоб ви гарно вчилися, й у вашій кімнаті було чисто і затишно.

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

Візитівка: Георг Зіммель (1858—1918)

Георг Зіммель – німецький філософ і соціолог, який був упевнений, що людське суспільство, його існування і розвиток нерозривно пов'язані з конфліктами. Як соціальний процес, конфлікт має системний характер, оскільки, по-перше, охоплює все суспільство, а по-друге, його наслідки спрямовані на збереження соціального цілого. За Г. Зіммелем, конфлікт відображає не просто зіткнення Інтересів, а й щось таке, що виникає на ґрунті інстинктів ворожості, які властиві окремим частинам соціального організму так само, як і інстинкт любові. Таким чином, одним із джерел конфлікту, вважає вчений, є внутрішня біологічна природа людей.

Конфлікти, за Г. Зіммелем, є одним з головних соціальних процесів, що сприяють згуртованості і збереженню соціального цілою. Свою увагу німецький соціолог зосереджує на негострих конфліктах, які, на його думку, в диференційовано розвиненому суспільстві сприяють його Інтеграції — тобто заважають виникненню гострих руйнівних конфліктів. Саме нетривалі, неглибокі конфлікти допомагають індивідам позбутися почуття ворожості та роздратування, запобігти будь-якій можливості накопичувати такі почуття. Науковець уважав, що чітке усвідомлення учасниками конфлікту своїх інтересів і цілей створює передумову для осмисленого пошуку компромісу між ними.

Об'єктивною основою конфлікту є конфліктна ситуація, що виникає через суперечності в інтересах і потребах сторін. Це ще не власне конфлікт, оскільки така суперечність може деякий час не усвідомлюватися учасниками взаємодії. Ти врешті-решт настає мить, коли суперечність усвідомлюється і саме тоді виникає конфлікт.

Серед усього розмаїття причин ситуацій, що призводять до виникнення конфліктів, існують такі:

  • соціально політичні та економічні,
  • соціальна демографічні, які відображають розбіжності між людьми, зумовлені їхньою статтю, віком, належністю до етнічних груп;
  • соціально-психологічні, тобто явища в соціальних групах (взаємини, лідерство, настрої, групова думка);
  • індивідуально-психологічні, тобто індивідуальні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви).

Зрозуміло, що будь-який конфлікт пов'язаний із неприємними відчуттями для його учасників: вів викликає незадоволення та погіршення психічного стану, відчуття ворожнечі, погіршення взаємодії те співпраці. Проте конфлікт виконує й певні позитивні функції в тому середовищу, де виникає. Він завжди свідчить про наявність певної проблеми і таким чином дозволяє людям дослідити її та знайти певні шляхи вирішення.

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

Мігранти прибувають на острів Лесбос. Фото: Сергій Пономарьов. Перше місце в категорії Contemporary Issue Story

ТИПИ ТА СТРУКТУРА КОНФЛІКТІВ. МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ

Усі конфлікти можна умовно поділити на три групи: конфлікти цілей, конфлікти пізнання та емоційні конфлікти.

Конфлікт цілей виражається в тому, що сторони по-різному бачать стан об’єкта в майбутньому. Наприклад, у батьків виникають протилежні точки зору щодо організації дозвілля дитини: батько хоче, щоб син займався боксом, а мати — бальними танцями.

Конфлікт пізнання, який ще називають творчим конфліктам, виникає, коли сторони мають різні погляди, ідеї та думки щодо вирішуваної проблеми. Він виникає, наприклад, під час обговорень у робочих і творчих групах, коли кожен з учасників презентує своє бачення та пропонує власний варіант вирішення проблеми. Такий конфлікт зазвичай є продуктивним, адже він дає змогу всебічно розглянути питання та звернути увагу на такі його аспекти, які за інших обставин залишилися б непоміченими.

Емоційний (чутливий) конфлікт з'являється, коли в основі міжосо6истісних стосунків лежать різні почуття та емоції людей. Вони викликають одне в одного роздратування або антипатію своєю поведінкою, наприклад, якщо хтось плямкає чи сьорбає під час обіду.

Знижаючи на учасників конфлікту, можна вирізнити такі його рівні:

  • Внутрішньоособистісной, тобто конфлікт всередині особистості. Такий конфлікт виникає між конкурентними інтересами або потребами особистості, наприклад, між бажанням піти в кіно та необхідністю виконувати домашнє завдання.
  • Міжособистісний, тобто такий, що виникає між людьми через відмінність їхніх цілей або інтересів.
  • Між особою та групою, коли особа займає позицію, відмінну від усієї групи.
  • Міжгруповий, учасниками якого виступають соціальні групи. До цієї групи належать міжетнічні та міжконфесійні конфлікти.

Динамічна структура конфлікту, тобто його перебіг у часі, включає одну приховану (латентну) та три відкритих фази.

Латентна фаза — це фаза зародження конфлікту. Зовні майже не виявляється, але відчувається стриманість, уникання одне одного, ігнорування. У цій фазі буває достатньо однієї розмови, щоб конфлікт зійшов нанівець.

У демонстративній фазі сторони усвідомлюють виникнення конфлікту, який переходить у відкриту фазу. Тут спостерігаються протиставлений інтересів, взаємні звинувачення, емоційні суперечки. Опоненти й досі прагнуть уникнути конфлікту, сподіваючись на зміну позиції протилежної сторони, іще існує можливість припинити конфлікт.

Якщо її досі не вдалося вирішити конфлікт, він переходить в агресивну фазу. На цьому етапі взаємин виникає бажання якомога сильніше дошкулити своєму суперникові, відбувається пошук сторонньої підтримки. На жаль, майже всі шляхи «мирного» розв'язання конфлікту вичерпано.

Остання фаза, після якої настає вирішення, або вихід з конфлікту, — батальна фаза конфлікту. Вона набуває форми відкритої війни, зростає конфронтація. Сторони забувають про головну причину конфлікту, їхньою основною метою є завдання суперникові щонайбільшої шкоди.

Після того, як конфлікт набуває найвищої точки — кульмінації, — сторони усвідомлюють необхідність пошуків виходу з нього.

Насамперед у суспільстві мають вирішуватися політичні конфлікти, оскільки вони становлять загрозу стабільності економічного та соціального життя держави та її безпеки.

Політичний конфлікт — це зіткнення, протиборство різних соціально- політичних сил з метою реалізувати власні інтереси її цілі, пов'язані, насамперед, із боротьбою за владу, її перерозподілом, зміною політичного статусу, а також із політичними перспективами розвитку суспільства. У світі її досі використовують силове, навіть збройне розв'язання міждержавних проблем, про що свідчать локальні війни в різних регіонах.

Щоб вдало розв'язати політичній конфлікт, необхідно чітко визначити його межі, аби запобігти появі додаткових чинників. Учасники політичного конфлікту мають вийти за межі конфліктної ситуації, розглянути її з погляду, який об'єднує обидві сторони, — гуманізму, демократії, прав людини. Час розв’язання політичного конфлікту мас вирішальне значення, нехтування ним може призвести до нестабільності і, насамкінець, до великих втрат, зокрема людських.

Цікавий факт

За підрахунками дослідників, починаючи з 3600 р. до н. е., у світі відбулося приблизно 14 600 воєн, унаслідок яких загинуло понад 3 мільярди осіб (це половина населення земної кулі сьогодні). Уся людська історія знала лише 292 роки без воєн, але існують серйозні підозри, що деякі збройні конфлікти в цей період історикам не вдалося зафіксувати. Нині щороку відбувається 40-100 збройних конфліктів, здебільшого — це партизанські війни.

Серед міжнародних конфлікті и зазвичай розрізняють такі:

  • Міжнародна криза — ситуація, що зачіпає життєво важливі цілі її учасників. У такому разі вони (учасники) мають надзвичайно мало часу для прийняття рішень, адже події розгортаються стрімко й непередбачувано. Зазвичай міжнародна криза не переростає у збройний конфлікт;
  • Конфлікт малої інтенсивності у відносинах між державами чи регіонами спостерігаються на кордонах. Небезпека таких конфліктів полягає в тому, що вони легко можуть розгорнутися в повномасштабні конфлікти, а зважаючи на сучасний рівень озброєнь, навіть невеликий локальний конфлікт може призвести до значних руйнацій.
  • Тероризм, який відрізняється від інших видів конфліктів своєю ціллю — власно застосуванням терору, щоб привернути увагу громадськості до мети терористів, а також залякати супротивники.
  • Громадянські війни й революції, які є різновидом внутрішнього політичного конфлікту в державі. Проте, якщо одна зі сторін-учасниць отримує допомогу інших держав чи зовнішніх політичних сил, такий конфлікт набуває міжнародного характеру.
  • Війна, тобто повномасштабний конфлікт між двома чи більше державами, що прагнуть досягти власних політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби. Упродовж 1945—1986 рр. у світі відбулося 250 війн, у яких брало участь приблизно 90 держав, а людські втрати в них перевищили 35 млн осіб. Зокрема, в ірано-іракській війні (1980—1988 рр.) полягло понад мільйон осіб, ураховуючи мирне населення. Коли до такого конфлікту залучаються групи держав, що переслідують глобальні цілі, виникає світова війна. Вона призводить до надзвичайних руйнацій, людських та матеріальних утрат, тому найголовнішою справою людства є запобігання Третій світовій війні.

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

На фото: іракські солдати, взяті у полон під час ірано-іракської війни

Ураховуючи неможливість повністю виключити війну з практики міжнародних відносин, світове співтовариство виробляє норми міжнародного права, які визначатимуть головні вимоги щодо ведення війни. Ці норми зазначені в Женевських конвенціях 1949 р., у додаткових документах до них, у багатосторонніх міжнародних угодах. У них ідеться про захист жертв війті, заборону певних видів зброї масового знищення, режим утримання військовополонених, про поводження з цивільним населенням під час війни, заборону використання найманців у збройних конфліктах, заборону залучення осіб, які не досягли 15-річного віку до бойових дій. Порушення цих норм уважається злочином і карається. Україна також підписала й ратифікували Женевські конвенції та додаткові протоколи до них.

Мовою документів

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року

Стаття 35.

  1. У разі будь-якого збройного конфлікту право сторін, що перебувають у конфлікті, обирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим.
  2. Заборонено застосовувати зброю, снаряди, речовини й методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних пошкоджень або надмірних страждань.
  3. Заборонено застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу.

Стаття 76.

  1. Жінки користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.

Стаття 77.

  1. Діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які потрібні дітям з огляду на їхній вік або з будь-якої іншої причини.

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

Медсестра перевіряє температуру пацієнта за допомогою інфрачервоного термометра. Фото: Деніел Береулак. Переможець в категорії «Фотожурналіст року»

ЗАРОДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ПОДОЛАННЯ

Деякі конфлікти, переходячи в агресивну чи батальну фазу, набувають особливої гостроти, до них залучається багато людей. Інколи здається, що виходу з нього немає. Але конфлікт не обов'язково мусить проходити всі стадії розвитку, він може бути вирішений на будь-якій з них. Щораніше буде докладено зусиль і вирішене питання, то менше негативних психологічних та соціальних наслідків зазнають безпосередні учасники конфлікту та їхнє оточення.

У конфліктній ситуації люди зазвичай обирають для себе одну з таких моделей поведінки:

Співпраця — зорієнтована на виграш обох сторін конфлікту. Цей варіант можливий, якщо сторони здатні прийняти інтереси супротивника та шляхом переговорів знайти оптимальний шлях виходу з конфлікту.

До боротьби (суперництва) вдаються люди, які прагнуть за будь-яку ціну довести свою правоту. В особистих стосунках такий стиль може викликати лише відчуження, тому в цьому випадку до нього краще не вдаватися.

Компроміс — це орієнтація на взаємні поступки чи перемир'я. На відміну від співпраці, обом сторонам конфлікту доводиться робити поступки.

Пристосування, або поступливість, означає згоду однієї сторони беззаперечно прийняти рішення іншої, що не завжди влаштовує першу, але й не занадто турбує.

Ухиляння — ситуація, коли одна зі сторін конфлікту взагалі ухиляється від розв'язання конфлікту, оскільки результат для неї не має важливого значення і вона не бажає витрачати на це зайві сили. Така стратегія не приводить до розв'язання проблеми, яка з часом може поглибитись.

Жодну з цих стратегій не можна назвати найкращою або найгіршою; використання кожної з них залежить від конкретних обставин та від особливостей сторін конфлікту. Та, в будь-якому разі, розв'язання конфлікту — це безперервний процес спілкування.

 

Щоб подолати конфліктну ситуацію, психологи радять:

  1. Знайти коріння її зародження, визначити сфери, причини, рівень і стиль конфліктної взаємодії.
  2. Проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту.
  3. Зрозуміти глибинні інтереси кожного учасника конфлікту,
  4. Обрати оптимальну модель поведінки.
  5. Запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовільнять усі сторони.
  6. Обрати правильне рішення ти втілити його в життя.

 

У деяких випадках конфлікт можна уникнути, запобігти його. В особистому спілкуванні цьому сприяє культура поведінки сторін: увічливість, доброзичливість, тактовність, почуття міри, яке підказує, що можна сказати чи зробити, а що ні; вміння розуміти настрій, внутрішній стан людини; гідність, повага до співрозмовника незалежно від статі, віку чи етнічного походження. Іноді недоречний жарт, необережне слово можуть завдати біль, а гучна розмова — зіпсувати настрій.

У суспільному чи особистому житті конфлікт не завжди є відхиленням від нормального перебігу подій, чи має бути однозначно шкідливим та деструктивним. Зазвичай конфлікт є необхідною формою оновлення певної системи, особливо це стосується політичної сфери життєдіяльності суспільства. Проте й у внутрішньому, й у зовнішньому політичному житті державам необхідно уникати непотрібного загострення конфліктів, адже виникнення збройних конфліктів, війн можуть завдати багато страждань усьому людству.

Філософи з давніх-давен намагалися пояснити причини виникнення конфліктів. Звичайно ж, першим пропонованим поясненням була недосконала людська природа. Наприклад, Святий Августин уважав війну виявом першородного гріха людини. Часто конфлікти, що мали місце в суспільному житті, зображувалися у безсмертних літературних творах, наприклад у «Подорожі до Ліліпутії» Джонатана Свіфта.

Філософська думка

«[...] ці дві могутні держави [Ліліпутія та Блефуску] протягом тридцяти шести місяців перебувають у стані запеклої війни, приводом до якої стала ось яка річ. Усім відомо, що яйця, перед тим, як їх їсти, розбивають з тупого кінця — так воно ведеться споконвіку. Та одного разу дід його величності ще в дитинстві, розбивши яйце таким чином, порізав собі пальця, і його батько, тодішній імператор, видав указ, що ним під страхом найсуворішої кари всім підданцям було звелено розбивати яйця тільки з носика. Цей новий закон так обурив населення, що від того часу в наших літописах занотовано шість спричинених ним повстань, унаслідок яких один імператор утратив голову, а другий — корону. [...] Нараховується одинадцять тисяч чоловік, які пішли на страту, але не згодились розбивати яйця з носика. А що вислані від нас тупоконечники здобули великий уплив при блефущанському дворі і мають неабияку підтримку з боку своїх однодумців тут, на батьківщині, то між нашими двома імперіями почалась кривава війна, яка з перемінним успіхом точиться ось уже тридцять шість місяців. За цей час ми втратили сорок великих кораблів, не кажучи вже про малі судна, а також тридцять тисяч найкращих солдатів і матросів. Утрати ворога, як нам відомо, ще тяжчі. Але тепер блефущани збудували новий величезний флот і готуються висадити десант на нашому узбережжі».

Джонатан Свіфт, «Мандри до різник далеких країн світу Ламюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів»

Сьогодні політологи та філософи знаходять й інші пояснення причин виникнення конфліктів. Серед них називають бідність та нерівність у добробуті серед населення різних країн; соціально-економічний та політичний лад держав, рівень їхньої культури та цивілізованості. Дехто вбачає причину міжнародних конфліктів у невпорядкованості міжнародних відносин, коли політичне керівництво окремих держав може будь-яким способом досягати егоїстичних цілей. Спроби запровадження єдиного міжнародного законодавства у таких випадках виявляються неефективними.

Поняття, типи та структура міжнародних конфліктів. Зародження і шляхи подолання

На фото: прапори держав-членів ООН

Однак тенденція до демократизації та гуманізації міжнародних відносин наштовхується на серйозні перешкоди, і тому сучасне співтовариство прагне виробити різні механізми, норми, процедури щодо питань міжнародного життя. До головних напрямів роботи в цій галузі належить створення всесвітнього державного порядку, який, на думку науковців, є найефективнішим засобом досягнення миру. За такого порядку певна міжнародна організація, наприклад ООН, мала б найвищий авторитет у розв’язані конфліктів. Проте важко очікувати, щоб суверенні держави беззастережно підкорювалися певній вищій організації, навіть надзвичайно авторитетній.

Переговори як спосіб урегулювання конфліктів дозволяють мирним шляхом розв'язувати ситуації, які виникають під час зіткнення взаємовиключних національних інтересів. Так, наприклад, переговори керівних посадовців Радянського Союзу і США привели до розв’язання Карибської кризи. Радянські можновладці запевнили, що розміщення ракет на Кубі мало на меті не створення загрози для США, а захист кубинської революції. Натомість американці пояснили, що не мали на меті втручатися у внутрішні справи Куби воєнним шляхом. Конфлікт було вичерпано, хоча деякий час здавалося, що «холодна війна» між двома наймогутнішими державами світу маже перерости у Третю світову.

 

Примітка! Цей текст – цитати із шкільного підручника, який надруковано кілька років тому. Зважаючи на події останнього часу закінчення глави про політичні конфлікти «трохи застаріло».

 

І насамкінець, мирному врегулюванню міжнародних конфліктів сприяють певні об'єктивні тенденції світових відносин. В останні десятиріччя стали більш помітними позитивні зміни у відносинах між державами, зовнішньо-політична діяльність яких формує світову політику. Спостерігається перехід від примусу до методів урегулювання під час розв'язання конфліктів і непорозумінь між державами. З'являється тенденція поглиблення демократизації та гуманізації міжнародних відносин. Спостерігається політичне пробудження мас, залучення мільйонів людей до міжнародної політики, посилення їхнього впливу на політичні рішення та дії як всередині країни, так і за її межами.

У світовій політиці помалу формуються якісно нові принципи міжнародних відносин. Вони передбачають суверенну рівність держав, незастосування сили або погроз, непорушність кордонів, територіальну цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повагу пряв людини й основних свобод, співпрацю держав, сумлінне виконання обов’язків з міждержавного права.