Найкращий мисливець племені. Байка про первісного шамана та його поради

Найкращий мисливець племені. Байка про первісного шамана та його поради

Вогнище тихо потріскував, прогораючи. Шаман підкинув у нього пару обламаних гілок і почухався.

– Іди сюди, – покликала Ри з кута. Вона лежала на ложі, розкинувшись під теплою шкірою, і дивилася йому в спину. У чорних очах блищали відблиски багаття.

– Йду, – хитнув головою шаман, але не рушив із місця, продовжуючи дивитися, як вогонь пожирає сухе дерево.

– Ну йди! – занила Ри. – Мені нудно.

Шаман піднявся.

– Доконче, – буркнув він, забираючись під шкуру, – зараз прийде хтось.

Ри витріщила очі. Її завжди дивували здатності шамана прозрівати майбутнє.

– Ти такий мудрий, – прошепотіла вона. – Ти все-все знаєш!

– Тут і знати нічого, – відрізав шаман. – Закон підлості.

– Ти навіть закони знаєш, – закивала Ри, притискаючись до шамана. Розумні чоловіки приводили її в захват. – Це теж ця, урис... уриспур... як ти говорив?

– Юриспруденція, – відповів шаман. – Ні, це інший закон. І взагалі, не забивай собі голову. Почухай ось тут, під лопаткою.

Ри випустила зітхання захоплення. Хіба можна не захоплюватися чоловіками, які із легкістю розбираються в речах, про які їй нізащо не зрозуміти, хоч трісни? Вона почала ласкаво чухати нігтями його кошлату спину.

Якраз у цю хвилину біля входу в печеру почувся делікатний кашель.

– Ну ось, що я казав? – мовив шаман.

Ри ще раз захоплено зітхнула.

– Хто там ще? – гукнув шаман.

За шкурою, що прикривала вхід до печери, зніяковіло затопталися, прокашлятися, а потім пролунав голос:

– Це я, Гугук.

– Пішов до чорта, Гугуче, – порадив шаман. – Я сплю. І я зайнятий. І взагалі, у мене гості.

– Я це... – збентежено сказав Гугук. – У мене тут це...

– Оце осел, – тихо загарчав шаман. – Не хоче йти.

Він неохоче вибрався з-під шкури. Не припиняючи буркотіти собі під носа, він надів на стегна пов'язку і почимчикував босоніж до виходу.

– Капці треба винайти, – буркнув він. – Холодно босими ногами...

Він висунув голову з печери.

– Чого тобі?

Гугук, закутаний у ведмежу шкуру, сидів навпочіпки перед печерою, витягаючи пальцем землю перед собою. Побачивши шамана, він схопився на ноги, підняв руки у привітальному жесті.

– Здрастуй, шамане! – Вигукнув він.

– Угу, – відповів шаман. – Залишимо формальності на теплу пору року. До справи.

Гугук зам'явся.

– Ось, – сказав він. – Знаєш, шамане... Я недавно одружився.

– Вітаю, – холодно відповів шаман. – Злагоди та любові.

Гугук зніяковів ще дужче.

– Ну, і ось, – сказав він. – Тут така справа...

– Ви сваритеся, я знаю.

Гугук витріщив на нього очі.

– А звідки…

– Я ж шаман, – пояснив шаман. – Духи предків мені все розповідають. А ще у тебе обличчя подряпане, і у волоссі осколки горщика.

Гугук зніяковіло обтрусив голову руками.

– І чого ж тобі від мене потрібно? – запитав шаман. Стояти на холодній землі йому було незатишно, але і пускати Гугука до печери теж не хотілося. – Говори швидше, в мене важливі справи.

Гугук м'явся.

– Ну-Ну мене вигнала, – зізнався він.

– Пустити до себе не можу, – відрізав шаман.

Гугук захитав головою.

– Я не про те, – сказав він. – Слухай, шамане, я їй стільки всього хорошого зробив, а вона!..

– Ось що, – сказав шаман. – Мені все ясно.

– Правда? – здивувався Гугук.

– Так, – сказав шаман.

– І що ти мені порадиш?

– Зняти шкуру, – сказав шаман.

Гугук відкрив рот.

– Знімай, знімай, – нетерпляче повторив шаман. – Поклади ось тут, на землю, перед каменем.

Шаман сів на великий камінь, що лежав перед входом до печери, і обернув ноги ведмежою шкурою, яку Гугук скинув із плечей.

– Ось, – сказав шаман. – Тепер ти будеш говорити коротко і по справі, а я зможу слухати, не побоюючись запалення легенів.

– Чого? – перепитав Гугук.

– Я кажу – продовжуй, – сказав шаман. – Через що ви посварилися?

Гугук наморщив лоб.

– Ледача вона, – сказав він. – Їжу готувати не хоче.

Шаман несхвально поцокав язиком.

– Сьогодні кажу їй, – продовжував Гугук. – Кажу їй: сходи в ліс, набери мені ягід. Ну, знаєш, шамане, такі червоненькі?

– Я знаю, які бувають ягоди, – сказав шаман. – І що Ну-Ну?

– Не пішла, – розвів руками Гугук. – Каже, ото, ти на полювання йти не хочеш, і я нікуди не піду. Голодними сидітимемо! А як мені йти на полювання, якщо я голодний?..

– Логічно, – кивнув шаман. – З іншого боку, як їй йти за ягодами, якщо ти не ходиш на полювання, а вона через голод не може сходити для тебе за ягодами, щоб ти пішов на полювання і приніс до будинку чогось пожувати, щоб дружина набралася сил і пішла в ліс за ягодами?..

– Чого? – перепитав Гугук.

– Це називається «замкнене коло», – сказав шаман. – Заклинання таке.

Гугук потер лоб долонею.

– Голова розболілася, – зізнався він.

– Фантомні болі, – відмахнувся шаман.

– Чого?

– Нічого, – сказав шаман. – Дихай глибше. Пройде. Нумо, розповідай далі.

Гугук знову замислився.

– Ну й ось, – сказав він. – Я їй кажу: йди! А вона мені – не піду! Я кажу – йди, а вона ніяк. Ну, тоді я їй я-а-ак ...

– Зрозуміло, – кивнув шаман. – А відразу після цього був горщик і потім вона тебе вигнала.

– Угу, – сказав Гугук.

Шаман почухав перенісся.

– Судячи з симптомів, – сказав він, – це прокляття.

– Прокляття? – злякано перепитав Гугук.

– Авжеж, – байдуже кивнув шаман. – Нісенітниця. Лікується за дві секунди.

Гугук підбадьорився.

– Відведи її до найкращого мисливця племені, – продовжував шаман. – І нехай вона живе з ним два місяці.

Гугук насупився.

– Це в якому сенсі – «живе»?..

– У прямому, – відрізав шаман. – Чого неясно? Прописую їй регулярне статеве життя із найкращим мисливцем племені. Через два, максимум – три місяці, всю лінь як рукою зніме.

Гугук насупив брови так сильно, що вони наповзли одна на другу.

– Я це... – пробурмотів він. – Це, саме... Я проти! Не хочу я її ніякому мисливцеві віддавати!

Шаман знизав плечима.

– Ну як знаєш. Я пішов спати.

Гугук схопив його за плече.

– Шамане! – сказав він. – Шамане! Придумай чогось, а? Ти ж шаман! Ти ж все можеш!

Шаман, який уже підвівся було зі свого каменя, зітхнув і сів знову.

– Узагалі-то, – сказав він, чухаючи борідку, – є ще один спосіб.

– Без мисливця?

– Ні, – сказав шаман. – Без мисливця не обійтися. Я просто подумав – для таких проклять неважливо, хто буде цей мисливець. Якщо ти, Гугук, станеш найкращим мисливцем племені...

Гугук засяяв.

– Завтра ж піду, підстрелю косулю! – сказав він. – Прямо з ранку! Або краще дві?

– Дві, – переконано сказав шаман. – Одну принесеш мені.

Він встав і, піднявши з землі шкуру, обтрусив її.

– Хороша шкура, дякую тобі за неї, – сказав він, перекидаючи шкуру через плече. – Ну, чекаю тебе завтра. Якщо не знайдеш косулю, згодиться і коза.

Гугук закивав.

– Принесу! – сказав він. – Завтра ж принесу!

Але шаман уже не слухав його. Розвернувшись, він пішов до себе в печеру. Ри сиділа на ложі, закутавшись в обривки шкур, в очах її блищали язички багаття, руде волосся в напівтемряві здавалися майже чорними. Шаман кинув ведмежу шкуру на землю.

– Зранку капці винайду, – сказав він, лягаючи поруч із Ри. – Набридло босоніж ходити.

– Чого йому було треба? – запитала Ри.

– Та так, – відмахнувся шаман. – Дурниці. Усього лише навчив, як зруйнувати прокляття.

Ри із захопленням зітхнула.

– Знаєш, шамане, – сказала вона. – Ти все робиш не так, як усі люди.

– Це ще чому? – здивувався шаман.

– Інші дали б йому дубиною по голові, щоб не заважав людям ночами, – пояснила Ри. – А ти йому допомагаєш. Ти всім допомагаєш. І ще ти добрий. І розумний. Загалом, усе в тебе, не як у людей.

– А, – зрозумів шаман. Трохи полежав мовчки, а потім додав: – Коли я був маленький, я загубився в лісі, і мене виховала зграя диких собак. Ось тому я не такий, як інші.

Ри засопіла і притиснулася до шамана, почала любовно копатися у нього в волоссі. Шаман пригорнув її рукою, і так вони лежали, дивлячись, як багаття кидає відблиски на стіни і стелю печери.

Заснули вони далеко не відразу.

Переклад. Автор: Олексій Березін (alex-aka-jj). Фото: Максим Усенко «Амурські стовпи».

«Учиться бачити дива в давно знайомому. Господь дарує вам їх щедрою рукою» (Роман Любарський)

Різні дописи блоґа