Ольга Бура: «Швидкість я просто обожнюю»

Ольга Бура: «Швидкість я просто обожнюю»

Ольга за фахом — економіст, закінчила транспортний університет. На телебачення прийшла ще під час навчання — на Першому національному вела програму «Щасливий дзвінок», а потім стала ведучою «Прогнозу погоди». Програму свою дуже любить, а ось з погодою не дружить. Як тільки бере з собою парасольку, на небі сонце, небо без хмар, і навпаки.

Ольга надзвичайно активна й комунікабельна, прекрасно грає на бандурі і чудово співає. Обравши мету, з головою поринає в її досягнення. Коли важко на душі, дзвонить мамі, спілкування з якою дає їй величезний запас позитивної енергії. Наша бесіда з Ольгою почалася зі спогадів телеведучої про її дитинство.

— Я народилася в маленькому, але дуже мальовничому містечку Тетіїв, що в 160 кілометрах від Києва. Закінчила музичну школу по класу бандури. У школі до сьомого класу була відмінницею, потім «п’ятірки» стали чергуватися з оцінками «задовільно». Мені більше подобалося ходити в тургурток [туристичний гурток] і кататися на скейті, ніж «пітніти» над шкільними підручниками.

— У дитинстві, граючи в ляльки, багато хто з нас мріяв стати лікарями або медсестрами. У Вас подібні бажання не виникали?

— У мене ніколи не було якогось одного певного бажання. У дитинстві хотіла стати і вчителькою, і директором, і лікарем у тому числі.

— Мрії, на жаль, не завжди здійснюються. А з роками вони просто змінюються. Ольго, а в собі Вам нічого не хотілося б змінити?

— Хочеться бути мудрішою і врівноваженою. Адже я людина дуже емоційна і досить легковажна [вітер-дівка]. Та й настрій часто змінюється.

— Не дарма ж Ви ведете програму про погоду, а вона стабільністю не відрізняється. І все ж яку пору року Вам більше до душі?

— Люблю літо і весну, тепло і спеку. Ненавиджу холод і сльоту, в дощову погоду мені подобається їхати по місту пізно ввечері в машині. Але не більше. Обожнюю море, сонце, пісок. Цього літа відпочивала в Іспанії, але навіть там я іноді мерзла.

— Схоже, Ваша стихія — подорожі?

— Подорожувати шалено люблю. Кожна нова поїздка підносить щось цікаве і захопливе.

— А яка, на Ваш погляд, має бути «погода в домі»?

— Найголовніше в сімейних стосунках — взаєморозуміння. Подружжя повинні дивитися не один на одного, вони повинні дивитися в одному напрямку.

— Що, на Вашу думку, може слугувати рятувальною «парасолькою» у випадку сімейних негараздів?

— Не можу поки поділитися особистим сімейним досвідом, але, напевно, це може бути якийсь сюрприз чи невинна дрібниця. Адже якщо ти дійсно думаєш про близьку людину, цікавишся її життям, то напевно знаєш про її все до дрібниць і безпомилково відчуваєш, як можна відвести навислу хмару. А це дуже важливо.

— Ви часто підносите своїм знайомим сюрпризи?

— Я люблю робити подарунки. Якось мій хлопець кинув фразу про те, що він збирає колекцію «слоників». Так ось тепер, де б я не була, скрізь купую їх для нього. А взагалі найдорожчі подарунки — подарунки для рідних і коханих людей. Їх навіть вибираєш з особливою любов’ю.

— Який би подарунок Ви прийняли зараз із найбільшим задоволенням?

— Якби мені подарували машину, я була б найщасливішою. Мені вже уві сні сниться, як я на ній їжджу. А до того, як я навчилася водити машину, мені приснився сон... з докладним описом коробки передач. Коли я побачила реальну коробку передач, була вельми здивована. Сон і ява збіглися до дрібниць.

— Чи був у Вашому житті подарунок, який запам’ятався на довгі роки?

— Кожен подарунок цінний по-своєму. У п’ятому класі мама подарувала мені ляльку, яка стала улюбленою іграшкою і зберігається в мене досі. Пам’ятаю ще, як на третьому курсі друзі, знаючи мою слабкість, подарували на день народження дуже красивий подарунок: у безлічі коробочок, стрічок і бантиків були упаковані... три абсолютно різні банки згущеного молока.

— Так Ви — ласунка?

— Ні. Із солодкого люблю молочний шоколад і згущене молоко. Я краще з’їм оселедець, червону рибу або ікру, ніж торт, тістечко і желе. Хоча у шкільні роки пекла дуже смачні солодощі.

— Зараз уже не печете?

— Я взагалі рідко готую. Часу не вистачає, та й їм я мало. Іноді роблю салати. Вони корисні, і я їх дуже люблю.

— У такому разі у Вас повинен бути «коронний» рецепт улюбленого салату.

— Мені подобається «Грецький» салат. Готувати його просто і швидко: помідори, йогурт, сир, цибуля і перець порізати, посолити і... з’їсти.

— А як йдуть справи з прибиранням?

— Звичайно, прибираю. Не люблю бруду і неакуратність. Мама мене привчила до чистоти у квартирі і білосніжному ліжку. Показником кількості «зірочок» будь-якого готелю для мене є простирадло, що добре пахне.

— А як же Ви їздите в поїздах? Там, як відомо, не завжди буває шурхотиве ліжко зі свіжим ароматом?

— Це для мене болюче питання. Такі поїздки іноді перетворюються на суцільний кошмар. Як правило, сплю одягнена, підклавши під голову щось зі своїх речей. Подібні відчуття словами складно передати.

— Ольго, могли б назвати свої недоліки?

— У мене їх чимало. Часто буваю нетерплячою, вибуховий. Хоча сама себе і виховую, все ж «проколи» бувають. Це можна порівняти з розкрученої гайкою, яку слід прикрутити, щоб вона взагалі не випала з механізму.

— На яке місце в своєму житті Ви поставили б любов?

— Любов — велике почуття, але крім неї необхідні ще розуміння, підтримка, довіра. Без цього не може бути серйозних стосунків.

— На жаль, і серйозні стосунки не завжди бувають безхмарними. «Ложка дьогтю в бочці меду» іноді перекреслює все те світле і велике, що було спочатку. Ви змогли б перенести зраду?

— Не знаю, чи пробачила б я людині, яка мене зрадила. На щастя, в подібні ситуації я ще не потрапляла. Хоча мене зраджували, але не кохані люди, а близькі. Це боляче, важко і неприємно. Після цього складно знову підвестися на ноги і при цьому ще довести, що ти чогось вартий.

— Ольго, чому Ви надасте перевагу — пробачити образу чи пам’ятати її все життя?

— Я завжди всім пробачаю. Є чудове прислів’я: «Всіх дурнів бити — сил не вистачить».

— Ви ревниві?

— Напевно, так. Хоча не люблю власницького відношення. А ревнощі, як відомо, праматір власності. Треба сказати, що в розумних межах це почуття я вітаю.

— Ольго, у Вашому житті були події, які повернули його зовсім в інше русло?

— Життя поділяється на етапи, а ті, в свою чергу, — на головні події і другорядні. Однією із головних подій у моєму житті було вступлення до інституту. Не уявляю, що б я робила в Тетієві, якби не стала студенткою. Ще під час навчання почала працювати на телебаченні. Це теж подія. Добре, коли щось відбувається, значить є рух, а якщо є рух — життя триває.

— Цей постійний рух Вас не втомлює?

— Ні. Якщо і буває втома, то вона приємна і приносить задоволення. Відпочивати намагаюся у вихідні. У вільний час зустрічаюся з друзями або займаюся собою. Можу довше поспати, полінуватися. Все це необхідно для організму, який багато працює, а значить і «зношується», як механізм.

— Ніщо так не розслаблює і не заспокоює, як симпатичний букетик квітів. Коли в останній раз Вам їх дарували?

— Квіти мені дарують досить часто. Дійсно це піднімає настрій. Кожна жінка знає про магічному дії такого знаку уваги.

— Які квіти Ви не любите?

— Троянди. Якщо мені їх дарують, так це повинен бути величезний букет у нестандартному виконанні. «Джентльменський набір» у складі: троянда, «Шампанське» і цукерки мене просто виводить із себе.

— А вистачає сил слухати важкий рок або «метал»?

— Мені подобається різна музика — класика, рок, джаз, поп... У «Металліці», наприклад, є дуже хороші музичні твори. А це ж група не з «легких». Ось чого я не можу виділити, так це якогось одного кумира.

— А є хоча б один телекумирів?

— Є багато зразкових західних телеведучих. Мені цікаво дивитися, як вони працюють. Але ось істинна правда, яка повинна втілюватися в життя — не сотвори собі кумира.

— А тепер традиційне для «Автоцентру» питання: вам подобається водити машину?

— Дуже, особливо на високій швидкості.

— Але ж швидкість...

— Знаю — породжує наслідки. Теоретично це розумію, але не можу нічого з собою вдіяти. Нещодавно по трасі їхала зі швидкістю 220 км/год, а коли довелося знизити її до 120 км/год, думала, засну. А коли дивлюся зі сторони, як «лихачить» бравий водій, інакше як божевільним назвати його не можу.

— Яка марка авто Вам найбільше подобається?

— «Ягуар». Чим він мене приваблює? Це дуже красива машина. У мене вона асоціюється з миленький кішкою.

— Коли Ви вперше сіли за кермо?

— Навчалася їздити в Тетієві. Мою першу спробу бачили знайомі. Вони навіть похвалили мене за те, як професійно я об’їжджала ямки. Але їм невтямки було, що не ямки я об’їжджала, мене просто по дорозі «носило». Права отримала в минулому році.

— Ви слухняний водій?

— Пішоходів завжди пропускаю, це одна із професійних якостей водія. Якщо буду купувати авто, так тільки з автоматичною коробкою, вони менше смикаються. Вибирати буду між Mitsubishi Pajero і «трієчкою» BMW. Не проти мати і Jaguar. Я категорично не згодна з думкою, що жінки повинні їздити на маленьких авто. Кажуть, це зручно, але це зручно в європейських містах, де в щільному потоці великою машиною протиснутися неможливо. У нас поки можна їздити і на нормальних автомобілях. Колір авто подобається чорний, світлий і бірюзово-зелений.

— Нерідко жінку за кермом називають «трагедією дороги». Ви з цим згодні?

— Звичайно, ні. Все це казки, причому часто необ’єктивні. Просто в нас до жінки за кермом ще не звикли, та й досвід водіння в багатьох із нас ще невеликий. Але нічого, все у нас буде в нормі — і досвід, і навички.

Розмовляла Ярослава ШИРЧЕНКО

18 січня 2000 / «Автоцентр», № 1 2000 р

Переклад з російської

Із коментарів. Костянтин, 7 лютого 2010: «Дуже хороша людина була. З дитинства пам’ятаю її сяючу усмішку в рекламі кави „Якобз Монарх“. Боже, спаси її душу».

Різні дописи блоґа