Декілька цікавих фактів про Вавілон (цитата)

Декілька цікавих фактів про Вавілон (цитата)

Напевно, кожна людина щось чула про Вавилон: від легендарної вежі та садів до інших давніх переказів, казок та історій. Давня Біблія розповідає багато історій про це місто, яке пов’язане із розділенням мов людей, вавилонське стовпотворіння, із блудницею на семиголовому звірі тощо.

Відомо, що сучасне іракське місто Хілла в долині Євфрату побудоване переважно з руїн Вавилона, які розташовані за 8 км на північ. Відстань від Багдада, сучасної столиці Іраку, до Вавилона – 88 кілометрів.

Але яким насправді був легендарний Вавилон? Нижче наведемо декілька цікавих фактів про давнє місто.

«Брама бога»: походження назви Вавилона

Вавилон був заснований представниками найпершої відомою нам цивілізацію світу – шумерами, в III тисячолітті до нашої ери. Тоді це було невелике поселення, що не відігравало жодної помітної ролі в житті країни, незважаючи на своє гучне ім'я — Кандінгірр, що по-шумерські означає «брама бога». Згодом місто не раз переходив під владу царів Аккада — держави, яка з часом поглинула Шумер. У 1894 році до н. е., коли місто захопив аморейского вождь Сумуабум, перший цар Вавилона і засновник I Вавилонської династії, населення міста вже було переважно аккадским. Тому Сумуабум почав своє правління з перейменування Кандінгірра. Точніше, він просто переклав давню назву на аккадску мову — відтепер назва звучала як «Баб-ілі» (Вавилон). Тільки от якого бога мали на увазі спочатку шумери, а потім аккадці — невідомо.

Вавилон – стародавній мегаполіс

Сказати, що Вавилон був великим містом — не сказати нічого. Це був справжній мегаполіс, який протягом 15 століть залишався головним торговельним, економічним, політичним і культурним центром Сходу. Й письмові, й археологічні джерела говорять про небувалі розміри столиці стародавньої Месопотамії. За словами Геродота, Вавилон мав вигляд чотирикутника, де кожна сторона містила в собі 120 стадій, що дорівнює 22 км. Тобто, якщо вірити його опису, загальний периметр міста становив 88 км! І це тільки всередині міських стін, не рахуючи прилеглих до них великих латифундій і вілл багатих громадян.

Археологи, правда, вважають, що «батько історії»  Геродот, за своєю звичкою, ледь перебільшив. Результати розкопок говорять, що загальна площа Вавилона часів свого розквіту, тобто в 7-6 століттях до н.е., не перевищувала 10 квадратних кілометрів з населенням щонайменше півмільйона містян. Але і в цьому випадку, Вавилон був великим містом навіть за сучасними мірками, а в порівнянні з іншими давніми містами, він був справжнім гігантом, з дуже високою щільністю населення.

Судячи документам, що дійшли до нас, мешканці Вавилона стикалися з тими ж проблемами, що й будь-який житель Нью-Йорка, Лондона чи Токіо. Міська земля і нерухомість коштували дуже дорого, конфлікти на цьому ґрунті виникали постійно. Судилися навіть через стіни.

До нас дійшла історія, як один з мешканців двох будинків із загальною стіною, такий собі Мардук, назвав стіну своєю власністю й зажадав від свого сусіда Забаба-іддина, з яким у нього не склалися стосунки, вийняти балки покрівлі свого будинку з чужої стіни. Тобто, фактично попросив Забаба знищити свій будинок власними руками. Коли той не погодився, Мардук подав на нього до суду і виграв справу. Забаба змусили прибрати свої балки і відшкодувати збиток.

Декілька цікавих фактів про Вавілон (цитата)

Вавилон – «Місто гріхів»

У християнській та юдейської есхатології Вавилон постає як абсолютно аморальний місто, яке рано чи пізно розділить долю Содому й Гоморри. В Апокаліпсисі від Іоанна про нього нагадує образ вавилонської блудниці, а про саме місто говориться як про «Великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі». Саме таке незабутнє враження справив Вавилон на євреїв під час знаменитого вавилонського полону при царі Навуходоносорі II, коли жителів Юдейського царства насильно переселяли до Вавилонії.

Але не тільки упереджене ставлення євреїв створило «апокаліптичний Вавилон». Багатьом кварталам з розкішними особняками заможних громадян протиставлялися райони жебраків з халупами бідноти, публічними будинками і підозрілими трактирами, котрі служили притулком для різного наброду. Вавилонський кримінальний світ в давнину славився не менше як сучасні італійські та американські гангстери. Там можна було навіть отримати свого роду «диплом майстра кримінальних справ».

Так, у квітні 629 року, якийсь Набу-уцаллі зобов'язався за 2 роки і 5 місяців навчити вавилонянина Бел-аххе-риба ремеслу бандита і сутенера. За це вчителю покладалося, крім відсотків від «роботи» учня, 17 грам срібла «на чайові». У разі невдачі, учень мав право стягнути з викладача компенсацію. Ми дізнаємося про це завдяки тому, що договір був оформлений офіційним контрактом та зафіксований. Про успіх подібних угод можна судити хоча б тому, що вночі ходити містом не рекомендувалося. До нас дійшла ще одна історія — про Сін-ідіна, префекта одного з храмів країни, чиє знайомство з містом почалося з утрати осла з поклажею через крадіжку.

Розважальні заклади Вавилона

Процвітали у Вавилоні і розважальні заклади. Причому задіяні в цій індустрії були не тільки рабині і представниці маргінальних станів, але і дівчата з багатих сімей. Геродот у своїй «Історії» розповідав, що кожна вавилонянка повинна була хоч раз у житті виконати свій обов'язок перед богинею Міліттою, місцевим варіантом Афродіти-Венери — віддатися за гроші чужинцеві. Прийшовши до храму, вона не могла повернутися додому, поки який-небудь іноземець не кине їй у поділ гроші і не з'єднається з нею за межами священної ділянки.

«Виконавши священний обов'язок богині, жінка йшла додому, і потім вже ні за які гроші не заволодієш їй вдруге», — за однією з версій, саме цей опис храмової проституції згодом створив образ «вавилонської блудниці».

Як у Вавилоні дістати рукою до Бога

Вавилон зник 165 року н.е. під час однієї з навал римлян. Але слава пережила саме місто.

Найбільше мандрівниками не давала спокою легенда про Вавилонську вежу — старозавітну причину походження різних мов. Залишками вежі в різний часи називали руїни на пагорбі Бірс Нимруд (передмістя Вавилона), руїни поблизу міста Гілліам, де знаходиться маса цегли, цементованих земляною смолою, як сказано в Біблії. Пошуки вежі тривають, хоча сьогодні прийнято вважати, що прообразом Вавилонської вежі став найвищий зикурат Стародавньої Месопотамії в Вавилоні.

Ступінчаста вежа-зикурат була неодмінним атрибутом головного храму кожного ассиро-вавилонського міста. На її вершині виконувалися релігійні обряди і велися астрономічні спостереження. Традиція будівництва зикуратів йде ще від шумерів, які поклонялися своїм богам спочатку на вершинах гір, а після переселення в нижнє Дворіччя, почали зводити спеціальні насипи, що «з'єднують» небо і землю.

Прототип Вавилонської вежі

Прототипом Вавилонської вежі прийнято вважати зикурат Етеменанки при храмі верховного бога Мардука, що в перекладі означає: «Дім, де сходяться небо із землею». Чимось нагадує розповідь про легендарну вежу «висотою до небес».

Геродот описує Етеменанки таким чином: «Посеред храму стоїть масивна вежа, яка має по одній стадії (185 м) в довжину і ширину. Над цією вежею поставлена ​​інша, над другою третя і так далі до восьмої. Підйом на них зроблений зовні: він іде кільцем навколо всіх веж. Піднявшись до середини підйому, знаходиш місце для відпочинку з лавками: висхідні на вежу сідають тут відпочити. На останній вежі є великий храм, а в храмі стоїть велике прекрасно прибране ложе і перед ним золотий стіл. Провести ніч у храмі нікому не дозволяється, крім однієї тільки тубільної жінки, яку вибирає собі божество».

Коли Етеменанки був побудований невідомо, але в II тисячоліття до нашої ери він вже існував. Він регулярно перебудовувався і реконструювався, можливо, легенда про Вавилонську вежу описує наймасштабнішу його реконструкцію при Навуходоносорі, коли висота вежі досягла 91 метра.

Різні дописи блоґа