Юрій Шевчук про науковий жаргон, сленг, народну українську мову та «точні відповідники»

Юрій Шевчук про науковий жаргон, сленг, народну українську мову та «точні відповідники»

Перед виступом в рівненському будинку культури 22 червня, Юрій Шевчук побував на місцевому «Радіо Трек», де поспілкувався з Олею Багній про свою книжку «Мовна шизофренія», сучасне становище української мови в Україні та про багато іншого.

В попередній цитаті було подано ставлення Юрія Шевчука до «заборони» російської мови, ідею якої йому приписують. Нижче – уривок із бесіди про «науковий жаргон», український сленг, народну живу мову тощо. Повну версію розмови Юрія Шевчука і Олі Багній можна подивитися на сайті «Радіо Трек» за посиланням.

Зверніть увагу, будь ласка, що текст – стенограма діалогу, де промова іноді переривається співрозмовником, тому може скластися враження деякою заплутаності висловів.

Оля Багній: До речі, Ви у нашій розмові вжили вираз «науковий жаргон». Не «наукові терміни», а «жаргон». Про жаргон, про сленг — багато людей його не сприймають і кажуть, що це засмічує мову. Що скажете?

Юрій Шевчук:  Ні, це жаргон… Має в кожній розвиненій мові функції, які він повинен виконувати. Якщо це професійний жаргон, скажімо, музикантів чи, як писав, наприклад, дуже глибоко про жаргон українських гірників чи злодіїв Микола Горбаль [Горбач?], український мовознавець, який прожив більшу частину своєї біографії творчої у Мюнхені… Жаргон — це те, що обмежене певною соціальною сферою свого вжитку.

Звичайно, якщо ви починаєте вживати жаргон замість наукової термінології, то це трошки щось інакше.

Юрій Шевчук про науковий жаргон, сленг, народну українську мову та «точні відповідники»

Так само розмовна мова українська. Розмовна мова — її годі почути в фільмах чи програмах, тому що вона є, вона існує, вона жива, але її мало хто знає, її заміняють суржиком як «природною українською» або її заміняють книжною українською мовою, яка звучить абсолютно неприродно, стриножено і відштовхуюче.

І це теж свідома політика — коли таких людей, які не знають мови достатньо, щоб говорити нею, як живою, як трепетною, як цікавою, як сповненою метафор і так далі, їм дають можливість представляти українську мову в публічному просторі. А ті, які цю мову знають, вони не представлені!

І тоді в українців усіх створюється враження, що українського жаргону без «пріколов», без «тусовок», без цих запозичень досить гидких — з російської, які українською навіть фонетично не виглядають, не звучать в українській мові, що без них український жаргон чи український сленг чи українська розмовна мова не може жити, не може існувати.

Вона є, вона існує! Просто їй не дають ходу в ретранслятори, якими є телебачення, радіо і Мережа, і це робиться зумисне теж як дуже потужний спосіб русифікації. Адже професор Шевельов писав, що мова, позбавлена жаргону і сленгу, приречена в остаточному підсумку на смерть.

Тому що сленг — це те, що робить кожну живу мову цікавою для наступного покоління, те, що робить її модною, творчою. Сленг — це та лабораторія, де продукується нова кров, нові еритроцити мови.

Якщо ви бачите, я в своєму тексті «Мовна шизофренія» одною з ознак умирання української мови називаю фактично відсутність українського, питомо українського сленгу, не скопійованого з російського…

Юрій Шевчук про науковий жаргон, сленг, народну українську мову та «точні відповідники»

Оля Багній: Ну, той самий «прикол» чи «тусовка» — а як, до речі, сказати українською?

Юрій Шевчук: А не уконечно взагалі казати ці слова українською, тому що і англійською, можливо, нема прямих відповідників, тому що, якщо ви шукаєте прямий відповідник кожного російського слова, цим самим ви мислите [російською], у вас російська мовна картина світу.

Колись одна із моїх френдок на Фейсбуці, дуже відома співачка в Україні, дуже популярна, досить розгублено писала про те, як сказати українською мовою «воздушний поцелуй». І вона була дуже розгублена від того, що не могла знайти відповідника цьому. В англійській мові цього відповідника теж нема, але ніхто не розгублюється…

Оля Багній: То може не треба шукати його?

Юрій Шевчук: Так, власне. Його немає через певну причину – українці так не мислять. Англійці кажуть «blow a kiss», тобто «дмухати поцілунок», вони не кажуть «a blown kiss» чи щось таке. Вони не роблять той крок, який роблять росіяни, не тому, що росіяни погані, англійці — добрі чи ще [щось], а просто так, тому що кожна мова прекрасна тим, що вона по-своєму дивиться на світ.

Оля Багній: Їх це не хвилює – шукати відповідник прямий…

Юрій Шевчук: Власне. От коли нас перестане хвилювати те, що в нас немає прямих відповідників чомусь російському… Повірте мені, що в російській мові немає тисяч відповідників чомусь українському, але це питання ніхто так не ставить. Тобто сама постановка питання є колоніалістською. Питання ставиться так: коли у вас буде свій Пушкін або Достоєвський? І ніколи не ставиться питання – а коли в них буде свій Шевченко?

Розумієте, тобто знову тут ідеться мова про систему культурних цінностей, якої позбавлені дуже часто українці, які хочуть мати прямі відповідники на все російське. Тому що вони тим самим виявляють відсутність у собі певного культурного стрижня, того що дає їм абсолютно комфортне відчуття самодостатності культурної і цінностевої.

Юрій Шевчук про науковий жаргон, сленг, народну українську мову та «точні відповідники»

Оля Багній: Словом, не шукаймо прямих відповідників…

Юрій Шевчук: …А святкуємо власну мову, святкуємо неповторність, оригінальність власної мови і слухаємо власний народ, тому що навіть оце я на Поліссі був і купую сметану у Володимирці, і кажу: «Скільки слоїк?». А цей пан каже до другої: «Ти чула він сказав «слоїк»?!»

Оля Багній: А він не знає, що таке слоїк?

Юрій Шевчук: Він якраз знає, але він не сподівався…

Оля Багній: Здивувався, що ви знаєте?

Юрій Шевчук: …Що якийсь чоловік каже «слоїк». Він каже: а може ви теж кажете «ладишка молока»? (Прим. ладишка – діалектна назва глечика без ручки)

Оля Багній: Ладишка, до речі, не знаю ще.

Юрій Шевчук: Бачите, але це — що я вам кажу: треба слухати свій народ. Тому що він все це не забувся, незважаючи ні на що. А ми дуже часто не дбаємо про це чи якось, можливо, легковажуємо цим. А це там нуртує наша жива культурна кров.

Різні дописи блоґа