«Не било у нас етой зарази, так завєзлі...»
Вирізку зі статтею кінця 1980-х років оприлюднив у своєму Фейсбуку Олекса Негребецький зі словами, що нічого не змінилося за майже три десятиліття.
Опублікую «розшифровку» цього інтерв'ю. Деякі місця з нижньої частини вирізки не видно на скані, тому на їхньому місті в тексті — (пропуск).
17 вересня 1989-го відбувся перший фестиваль української пісні «Червона Рута»
Чи є український шлягер?
Як не дивно, але чим більше часу минає від закінчення у Чернівцях першого Республіканського фестивалю української сучасної пісні і популярної музики «Червона рута» [1989 рік], тим більше різних думок висловлюється. Оцінки часто взаємовиключаючого [взаємовиключного] характеру — від «націоналістичного шабашу» до «події епохального значення».
Саме тому ми звернулися до члена суддівської ради поета І. А. Малковича.
— Іване Антоновичу, як ви особисто оцінюєте фестиваль «Червона рута»?
— Як на мене, цей фестиваль не може мати однозначної оцінки: «або» — «або». Як і життя, він не може вміститися тільки у білому або тільки у чорному кольорі. Але я хотів би почати з того, що лише завдяки лідерам українського комсомолу. завдяки вчасній підтримці голови Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка Дмитра Павличка та керівників чернівецьких неформальних організацій «Червона рута» вижила і розквітла. Звичайно, не можна не згадати й «мозкового центру» «Червоної рути» — Тараса Мельника, Анатолія Калениченка, Кирила Стеценка, Олега Репецького й деяких інших хлопців. Зроблена справді велика справа, підсумок якої можна сформулювати одним-єдиним реченням: міф про неспроможність української рок-музики розвіяно. Сподіваюся, раз і назавжди.
Ну й, звичайно. «Червона рута» стала кісткою у горлі для тих, хто мав якісь дивіденди на так званій українській естрадній пісні. Пісні, яку молодь не співала.
— Це, так би мовити, загальні міркування. Конкретно ж чи не найбільше претензій висловлено до роботи дирекції фестивалю I його суддівської ради...
— Так, організаційних недоладностей було доволі, та я не звинувачував би в усьому тільки організаторів фестивалю. У мене склалося враження, що багато офіційних організацій у Чернівцях просто не готові ще й нині, на п'ятому році перебудови, спокійно сприймати вияв народної, а в даному випадку — молодіжної — ініціативи. Так, на фес...
(пропуск)
...ють, їм віддають цілі сектори на стадіоні, їм бронюють квитки на поїзд...
Ми розуміємо, що Чернівці мають далеко скромніші можливості. Але дійшло ж до абсурду: на концерти не могли потрапити навіть його учасники! Пристрасті розгорялися на порожньому місці.
Дехто обзиває наш фестиваль «націоналістичним шабашем». Аналізуючи це, доходжу висновку, що спираються при цьому на два постулати. По-перше, сам фестиваль був україномовним. По-друге, було чимало синьо-жовтих прапорів. Невже саме це зветься націоналізмом?
А ось діалог двох правоохоронців під час виконання Тарасом Петриненком пісні про Рух: «не било у нас етой зарази, так завєзлі...» Переконаний, якби не чиновницьке суперперестрахування. якби на концертах — особливо на стадіоні — було разів у сто менше працівників правоохоронних органів. це пішло б лише на користь фестивалю.
(пропуск)
...зичному мистецтві. Звинувачують сестер Тельнюків. за те, що вони родички директора фірми «Кобза» — основного спонсора фестивалю. Ну і що? У такому разі нам слід звинувачувати сестер Байко за те. що вони — сестри; братів Майбород — за те. що вони брати: народну артистку УРСР Ларису Остапенко — за те, що вона дружина голови правління Київської організації Спілки композиторів України. Не визнавати інших кревних митців? Абсурд Абсурдович.
Звинувачують «сестричку Віку» (Вікторію Врадій) в антисемітизмі; навіть не знаючи, про що і як вона співає, який образ створює. На основі тільки того, що вона вжила слово «жид». А як же бути з багатьма радянськими, не кажу вже з дожовтневими класиками, які вживали і вживають слово «хохол»? Згадаймо свєтловське «мечтатель — хохол» та інші випадки вживання цього слова багатьма російськими письменниками. Що, бу...
(пропуск)
...і ніхто з них не хоче бачити, що він створив справжнє диво, він дав молоді той український шлягер, якого так бракувало нашій естраді з часів славнозвісної «Черемшини». Адже й «Піду втоплюся», і «Підпільний Кіндрат», і «Наркомани» відповідають усім його законам: простота, невибагливість тексту (у даному разі вона не така вже й проста, як видається з першого погляду), і така ж легка, що запам'ятовується з першого разу, мелодія. Для мене найцінніше те, що пісні Андрія мають якнайтісніший зв'язок з традиціями народнопісенної творчості.
Прикро вразила одна публікація. де говорилося, що ось, мовляв, не мали що відзначити, так заохотили Стефка Оробця, який заспівав про ніг роздвоєну гілку... А за цим не помітили ні його талановитої композиції «Світ навпаки», ні того, що є у нашій народній творчості жанри, які сьогодні можна було б назвати явищами мас-культури — пісні сатирич...
(пропуск)
...ші місця. Вони наділені, поза всіма іншими достохвальностями, саме мелодійністю. Завдяки казенному переконанню, що українська естрада може бути лише наспівною, наші естрадники продовжують, по суті, тільки одну стильову лінію української музичної культури. До того ж, лише міської: лірико-пісенну й романсову, яка склалася у XVIII-XIX століттях, забуваючи про наш прадавній обрядовий фольклор.
Зрештою, найбільше нас усіх вразив виступ першого секретаря Чернівецького обкому комсомолу П. Луціва на нещодавньому пленумі ЦК ЛКСМУ, де він назвав наше жюрі [журі] «аморфним, а може підкупленим». Це вже звинувачення, а оскільки воно абсолютно безпідставне, то ми вдамося з позовом до суду з цього приводу. Адже людям при посаді треба пам'ятати, що слово, як відомо, не горобець.
Окремо хотів би сказати про Українське телебачення, яке було одним з організаторів фестивалю і могло б більше виділяти ефірного часу для висвітлення не лише фрагментів окремих концертів «Червоної рути», а й усього свята. Могло б воно краще прорекламувати й спонсорів, і всіх учасників, та — не судилося. А, може, таки ще щось буде?
— Іване Антоновичу, стало відомо, що незабаром Міністерство культури УРСР влаштує уже традиційний «Пісенний вернісаж». Як ви до цього ставитеся?
— Якщо це буде явище культури української, позитивно. Якщо ж таким, яким був цьогорічний, що, як відомо, провалився, то, певна річ, я не в захопленні. Хоча, мені здається, що логічніше було б підтримати нашу ідею проведення гастрольної поїздки лауреатів «Червоної рути» по областях...
(пропуск)