«Інвалідом себе не вважаю!», — боєць, який втратив руку від вибуху гранати
Іван Козубенко отримав множинні поранення і втратив одну руку від вибуху гранати. Але, незважаючи на отримані травми, він упевнено дивиться в майбутнє і допомагає іншим подолати подібні проблеми
Задовго до воєнного конфлікту на Донбасі Іван Козубенко вчив дітей історії, основ права і захисту Вітчизни. На війну потрапив в одну з хвиль мобілізації, бійці і на фронті його звали «істориком» і «професором». На початку Іван Васильович стояв на блокпосту в Горську, потім служив в Авдіївці та Пісках. 1 вересня 2015 Іван Козубенко очолив склад ракетно-артилерійського озброєння. Через два з половиною місяці постраждав від вибуху «лимонки».
«Я постраждав від свого товариша по службі. Він не моєї роти. Або підпилий був або під наркотиками. Він мене підірвав в штабі. Походить до мене хлопець 20-річний з Івано-Франківська: «Ваня, пішли я тобі сюрприз покажу». У мене з усіма нормальні стосунки. Ми спускаємося. А у нас штаб був — колишнє гірниче училище, шахта Димитрова. Опускаємося, він дістає з пакета гранату Ф-1. Це «лимонка» називається, радіус дії гранати 200 м. Він бере, відкриває чеку. І підставляє мені під бороду. І каже: «Ти тільки мовчи».
Щоб вижити, Іван Козубенко зірвав гранату з руки товариша по службі і відкинув її. Але поранення все одно отримав серйозні.
«Я постраждав, у мене кисть відірвало, у мене палець відірвало, фалангу пришили, тут перебите було, три пальці більш-менш, тонку кишку латали. Рубці, осколки, нога перебита», — розповідає Іван Васильович і показує наслідки поранень на своєму тілі.
Праву руку він утратив, на лівій — рухався тільки мізинець. Довгий час сержант Козубенко лежав в трубках. Так відновлювали функціонування легенів. Замах на життя, каліцтво і тривале лікування не зламали Івана Васильовича. Він не сумує і допомагає іншим пораненим повірити в те, що життя триває.
Іван Козубенко
«Я себе інвалідом не вважаю. Деякі так дивляться на мене, особливо дітки. У нас, звичайно, психологія змінюється. Ти все життя користувався [рукою], а тепер — ні. Нічого будемо пристосовуватися. Мені зробили приладдя, я можу писати до біопротезування. Коли я буду біопротезування проходити в Європі, я вже пальцями буду працювати. Так, він [протез] руку тобі не поверне, але, все одно, комфорт якийсь буде. У мене машина є в ручному управлінні. Я пристосуюся і буду машину водити», — планує Іван Козубенко.
«На проблеми зі здоров'ям все бійці реагують по-різному, тому підтримка їм дуже потрібна», — каже психолог Марина Кехтер. «Коли людина втрачає якусь кінцівку, то до травми больової, до травми втрати, додається ще й травма, пов'язана з утратою якоїсь частини себе, свого тіла. І на все це є закономірності і є періоди, які потрібно пережити, бідкання. Зрозуміло, що нове життя — воно буде відрізнятися від минулого. Але в цій точці і з'ясовується, хто є хто. І той, у кого вистачає ресурсу перебудуватися і нові обставини застосувати, і усвідомити, і змогти з ними йти далі, ось там відбувається колосальне людське зростання», — роз'яснює Марина Кехтер.
Іван Козубенко вважає, щоб повноцінно жити далі, потрібно мати мету і сім'ю. І бажано хобі.
«Чим жити буду? Отримаю інвалідність, пенсію, якась копієчка буде стабільна. А там час покаже, думаю, в сфері освіти десь буду працювати, навчання, передача досвіду, в цьому. Як? Життя покаже», — ділиться Іван Козубенко.
Світлана Гуренко, «Громадське радіо», Харків
27.06.2016
переклад / джерело
Допис у Фейсбук (Анна Шевченко, 12 грудня 2015 р.; орфографія авторська)
У відділенні гнійної хірургії зараз лікується боєць Козубенко Іван,1969 р. н. Іван жив у м. Кіровограді, вів просте життя: був майстром будівельних робіт, відслужив срочку, одружився, виховували з дружиною Валею двох дітей – доню Аліну 17 р. і сина Наїля – 13р. Ще в армії Ваня зацікавився історією, прагнення новизни не давали спокою Івану і він вирішив круто змінити життя: закінчив педінститут, історичний факультет. Потім 17 років викладав у школі крім історії ще й основи права, медицину, військову підготовку. Потім перейшов на фірму «Креатив», звідки вирушив на біржу праці. Повістка знайшла його і як законослухняний громадянин він пішов захищати свою країну. Попав спочатку на полігон в Яворові,де вивчився на старшину роти, після чого отримав розподіл в Луганську область в штаб Северодонецька. Попав в роту ДРГ – з боротьби із диверсійно-розвідувальними групами. Звідти – до Вуглегірська (6 коридорів по АТО ловили контрабандистів). Потім перевели в інший сектор – в с. Дмитров Донецької області. «Так як я багато знав і люблю поговорити, то мене називали «Історик» або «Професор», — розповідає Іван, — за мною бігали офіцери пропонували посаду начальника складу РАО (ракетно-артилерійського озброєння). Я навів там порядок, зробив електронну базу, контроль видачі і повернення зброї. Отримав я поранення 18 листопада увечері, коли склад вже був зачинений, до мене підійшов боєць, який був відомий своєю негідною поведінкою (вживанням алкоголю) і каже «Ваня, ідемо, я тобі щось покажу». Дістає з пакету гранату F1 і відриває чеку. Я її хапаю, відкидаю – вона розривається, але кисть відірвало зразу. Мене в машину і завезли в Красноармійськ. Коли прибув тепер у Львів, лікар мене впізнав – «Е, каже, я ж тебе в Красноармійську приймав!» Та я нічого не пам’ятаю, такий біль був сильний. І знаєте що, — цей хлопець також отримав поранення і він зараз також тут в госпіталі.» В Івана відірвана кисть, на другій руці пришитий палець, на нозі рвана рана, множинні поранення від осколків. Попри те, що на Івана очікують операції, лікування, протезування, він не падає духом. «Люди різні, — каже, — а мені попадаються добрі».
Номер рахунку, на який можна надіслати допомогу:
ПБ: 41 49 49 78 30 80 09 36 на ім'я Козубенко Іван Васильович
