Лідер серед німецьких снайперів — Маттіас Хетценауер, гірський єгер 144-го полку вермахту. Підтверджених результативних пострілів у нього 345. А на другому місці неофіційного рейтингу опинився Йозеф Аллербергер, цей снайпер Третього рейху застрелив 257 червоноармійців. Цікавий факт, що цей обер-єфрейтор користувався трофейною гвинтівкою, трилінійною «Мосінкою».
18-річний Йозеф Аллербергер був призваний у німецьку армію із австрійської землі Штирії. Уродженець гористої місцевості потрапив до альпійського 144-й гірськострілкового полку 3-ї дивізії та відправився на Східний фронт воювати проти СРСР.
До речі, майбутній снайпер-ас не одразу розкрив свій смертоносний талант. Спочатку, з середини 1943 року, Аллербергер сам був ціллю номер один — він служив кулеметником, на якого, звісно, полювали і снайпери, і артилерія, й усі бажаючі. Тоді Зеппа, як Йозефа називали однополчани, був поранений — у нинішній Луганській області під містом Ворошиловськ (тепер Алчевськ). На лікуванні Аллербергер сортував трофейну зброю і зустрівся зі своєю надійною «напарницею». Потім у книзі «Німецький снайпер на Східному фронті» Йозеф згадував, що це було «знаком долі»: «Серед зброї я знайшов одну-єдину російську снайперську гвинтівку. Лише побачивши її, я попросив унтер-офіцера дозволу попрактикуватися з нею». Унтер-офіцер хлопцеві дозволив і не помилився. Уже за кілька днів молодий австрієць легко влучав у невеличку коробочку з-під патронів з відстані у 300 метрів.
З трофейною гвинтівкою Мосіна новий снайпер воював дев’ять місяців, з серпня 1943 року. Про це у своїй книзі Аллербергер пише, що «поки німецька армія використовувала старі довоєнні оптичні приціли, Червона Армія розвивала сучасну снайперську зброю та готувала величезну кількість снайперів».
Треба сказати, що в книзі «Німецький снайпер…» герр Аллербергер без прикрас розповідає багато «брудної правди війни». Про те, як снайпери уважно стежать за позиціями противника і без вагань натискають на спусковий гачок, про легкі цілі, коли солдати справляють природні потреби, про зарубки на прикладі, які означали чергове убивство людини… Ще один факт: для деморалізації червоноармійців Зеппа прагнув не ліквідувати військовослужбовців, а поцілити в тулуб, аби крики пораненого від нестерпного бою чули його товариші.
Є у книзі і такі речі: «Коли росіяни вдавалися до втечі, особливо ефективними були постріли, внаслідок яких кулі влучали в ділянку нирок. Так поранені починали кричати й волати буквально по-звірячому», — пише Йозеф Аллербергер. Снайпер також відверто зізнається, що жодних докорів сумління він не відчував. За його словами «війна не може бути етичною чи героїчною». Ця засвоєна істина дозволила Зеппі не збожеволіти від того, що з ним відбувалося і коїлося навколо.
Гірський стрілок крім феноменальної влучності, був також майстром маскування і камуфляжу, і «подвиги» обер-ефрейтора Аллербергера помічало командування. Він, ймовірно, був єдиним із нижніх чинів, кого нагородили Рицарським хрестом.
У 1944 році, після закінчення курсів снайперів, Йозеф Аллербергер змінив трилінійку на карабін Mauser 98k з прицілом Hensoldt. На той час, під кінець війни, німецька оптика почала переважати радянську. Проте, як відомо, це не врятувало Німеччину від поразки.
Тоді ж Аллербергер вчасно замислився над власною долею. Надто відомий завдяки пропагандистським фільмам, плакатам та іншому, «героїчний снайпер» в останні дні перед капітуляцією Німеччини вирішив піти в ліс. Сталося це на території Чехословаччини, а там і до Австрії палицею докинути. Тож, Зеппа добрався до рідної Штирії і на початку червня 1945 року дістався і прийшов до батьківського будинку.
Усю решту життя «другий стрілок вермахту» працював у селі теслею. Помер 85-річний Аллербергер у 2010-му…
Олександр Козубенко