Режисерка і акторка дубляжу — про «український голос» Тома Круза, проблеми індустрії і особливості професії

(переклад)

Чи багато ми знаємо про дубляж фільмів? Насправді, навіть знайти інформацію про студії і режисера дубляжу окремої картини — завдання нетривіальне. Але люди, які займаються цією роботою, фактично формують сприйняття кінематографу глядачами в кінотеатрах. Якість дубляжу безпосередньо впливає на те, як картина буде сприйнята в тій чи іншій країні.

INSIDER зустрівся з однією з найбільш затребуваних режисерок й акторок дубляжу в Україні — Катериною Брайковська.

На її рахунку — робота над фільмами «Шпігунка», «Kingsman», «Міст шпигунів», «Тихоокеанський рубіж», «Незламна», «Божевільний Макс» і багатьма іншими.

Катя розповіла нам про те, що таке дубляж в Україні, наскільки велика ця індустрія, з якими проблемами стикаються режисери і як дубляж може споганити або поліпшити картину.

— Чим ти безпосередньо займаєшся і як ти до цього прийшла?

— Я закінчила театральний університет ім. Карпенка-Карого, кінофакультет. Десь на другому курсі нам запропонували підхалтурити і привели на студію. Ми там перетонувати звук для тієї самої «Роксолани». Нас було 10 дівчаток, які стояли в павільйоні і озвучували наложниць біля басейну. Це був найперший досвід. Заплатили аж 20 грн!

Потім я працювала на радіо «Свобода». Це було дуже престижно після першого курсу. А через місяць після випуску з університету мене покликав мій викладач на телеканал, де можна було спробувати дублювати мультики. Через 15 хвилин мене взяли до штату.

Узагалі за освітою я акторка, я знімалася в кіно і серіалах. З театром у мене не склалися стосунки. Але потім мене дуже захопив дубляж. І почали потроху впізнавати у цьому середовищі. Спільнота людей, які займаються дубляжем, дуже маленька і всі один одного знають. Просто не кожен актор театру або кіно може добре працювати біля мікрофона. Це здається дивним, але це так.

— У чому принципова різниця між зйомками в кіно і роботою перед мікрофоном?

— У звичайному кіно ти сам собі господар. Будь-яка емоція, репліка, інтонація, рух — все твоє. У дубляжі ти повинен бути ідеальним психо-маніяком, який «злиже» все, що актор зробив на екрані.

Ми не маємо права змінювати кіно. Ми маємо право тільки ілюструвати його доступною нам мовою. І для того, щоб ідеально потрапити в персонажа, потрібна більша моторика, ніж у кадрі. Там тобі дають можливість порепетирувати, ти можеш вичитати текст, потім ти заходиш в кадр, є 5-6 дублів, і готово. Тут такого немає. Подивився — записав.

— Тобто актор не дивиться фільм повністю перед записом?

— Ні, навіть епізоди не дивиться. Це робота режисера дубляжу. Я вже більше 7 років працюю і режисером.

І моя робота полягає в тому, щоб проглянути фільм настільки добре, щоб я могла кожному артистові, який приходить, пояснити, в чому мета його епізоду, який його персонаж тощо. Тільки в рідкісних випадках, коли дуже складні картини, ми допускаємо можливість актором подивитися фільм повністю в оригіналі, щоб зробити роль. Але це буває дуже рідко і, найчастіше, з ініціативи режисера.

— Я намагався гуглити, що таке «режисер дубляжу», але все, що я знайшов — це «той, хто управляє групою дубляжу».

— Є команда: це звукорежисер, координатор, перекладач і я. Моє завдання — подивитись оригінал. До виходу в прокат фільми засекречені. На кожній копії стоїть моє прізвище, і я дивлюся під особисту відповідальність. Тому я моніторю, де які артисти будуть грати, і вичитую переклад. Звіряю його з оригінальним текстом. Вирішую, що я хочу поміняти і міняю. Далі — розподіляю ролі і вибираю артистів, в яких я вірю.

— Як обираються артисти на роль?

— Якщо картина дуже велика в прокаті, то проводяться великі кастинги. Режисерові дається можливість вибрати трьох претендентів на одну роль. Замовник (компанія на кшталт Warner або Paramount) надсилає шматочок фільму, на який я кастингую. Потім записані тут шматочки відправляються в Америку і вже американці затверджують акторів там.

Іноді нам дозволяють провести кастинг самим. Але якщо проект касовий і великий, то все стверджується там.

— Я знаю, що є ряд акторів, за якими закріплені голоси великих американських артистів.

— У нас є актор — Андрій Самінін — він офіційний затверджений голос Тома Круза. Том Круз свого часу затверджував голоси в усіх країнах особисто. І тепер, якщо приходить фільм з Томом Крузом, вони пишуть «У вас затверджений голос Андрія Самініна, і ви не маєте права його змінювати без затвердження самого Тома Круза».

— А якщо у артиста не виходить в цей час озвучити?

— Це наші проблеми. Зазвичай, вони самі зацікавлені, тому що це більш-менш постійна робота і гроші. Але були прецеденти, коли артисти «злітали». У нас був випадок, коли прийшов чоловік і сказав: «У мене нова віра, і вона не дозволяє озвучувати наступну частину фільму». І цього артиста замінили.

— Хто безпосередньо робить дубляж?

— У нас є дві дуже великі студії в Україні: LeDoyen і Postmodern. Я співпрацюю з обома. Як режисер я частіше працюю з Postmodern, а як актриса — з LeDoyen. Але є ще кілька менших студій. Насправді, режисерів дубляжу на всю Україну — чоловік десять, близько того.

— Дубляж мультфільмів принципово відрізняється від дубляжу фільмів?

— Так. У мене був мультфільм «LEGO Movie». Це було дуркування повне. Нам частково розв'язали руки. Ми могли дозволити собі адаптувати, як хотіли. Це один з моїх улюблених проектів і, мені здається, що там дубляж ідеальний. Але там було легко, тому що там були дорослі артисти.

Нещодавно ж я робила мультфільм, в якому не було жодного дорослого. 30 дітей. Дорослому можна пояснити, що це робота, прийшов і зробив. Але ти не можеш це пояснити дитині, яка прийшла після 6-го уроку втомлена. І вона розуміє, що їй ще потрібно відпрацювати, потім прийти додому, піти на гурток англійської та зробити уроки.

Мені здається, я знаходжу з дітьми спільну мову, але було дуже важко. Був момент, коли на останньому «кільці» («кільце» — це репліка актора), хлопчик сказав: «Я не буду». Ліг на підлогу і все. Я прийшла, лягла поруч з ним і кажу: «Ну, Борю... Поговорімо! Як справи?..» Півгодини ми розмовляли, і він в результаті записав цю репліку. Таке буває часто. Діти концентруються 20-30 хвилин, вони не можуть більше.

— Мені завжди було цікаво, а як діти озвучують «дорослі» фільми?

— Ми писали жахастик «Прокляття». І ми спочатку дуже зраділи, бо писати жахастик завжди дуже весело. Але потім ми відкрили текст і побачили, що там п'ять дітей...

Я не можу показати п'ятирічній дівчинці, що відбувається на екрані, тому що там розіп'ята собака, розірвана на частки. Ми вимикали екран, я придумувала казку, що «Юлю, собачка загубилася! Потрібно дуже злякано крикнути!» І це потрібно було робити, щоб не показувати їй картинку, але щоб її емоції збігалися з тим, що відбувається в кадрі.

— Я часто спостерігаю, що для дубляжу залучають зірок сцени або театру. Наскільки це важливо?

— Для прокатника це важливо. Вони вважають, що, залучаючи зірок на афіші, вони принаджують людей у кінотеатри. Моя думка: поки ще немає таких зірок, які можуть привабити велику кількість людей.

— З ними складніше працювати?

— Найчастіше артисти естради — це не актори. Бувають такі, з якими нелегко. Але, наприклад, Фагот, який озвучував Джонні Деппа в «Піратах Карибського моря», як музикант дуже добре зчитує інтонацію. Але іноді цього недостатньо, і потрібно уважніше підійти до тієї чи іншої сцени. Все-таки професійному акторові з цим легше, бо він над цим працює роками.

— Наскільки я розумію, зараз в Україні згідно із законом показують тільки український дубляж?

— Так. Але ще два роки тому такого не було.

Більш того, близько 40 картин, які були в прокаті в Росії, писалися на території України, тому що тут дешевше.

— Я стикався в кінотеатрах з відверто поганим дубляжем, з жахливим перекладом і якістю озвучки. Яким чином він потрапляє на екрани?

— Це називається «озвубляж». Одна студія в Україні ввела такий термін, і він прижився. Великі компанії-мейджори, штибу Warner, Disney або Paramount, завжди замовляють тільки повноцінний і якісний дубляж. Але є маленькі компанії, які купують права і озвучують. Бюджет у них невеликий, тому що левова частка пішла на покупку самої картини. Відповідно, в дубляж вони вкладаються особисто. І ось тут вся складність. Вони наймають маленькі студії, які ось таке роблять. Там не витрачаються на режисера. Тобто сидить звукорежисер, який все в підсумку і робить.

Я вважаю, що хороший дубляж може зробити фільм краще, ніж він є насправді. Але й можна зробити гірше. Є студії, які грішать тим, що халтурять. Наприклад, в кадрі 80-річний старий. І ти ждеш, що він буде говорити, як 80-річний старий. Але студія не хоче витрачати час на пошук і роботу з таким актором. Тому вони звуть чоловіка, якому 45, і він кривляється, що йому 80. Ти сидиш у кінотеатрі, і розумієш, що це жахливо. У мене було дві ситуації, коли я через це підвелася і пішла з сеансу.

— Але мені здається, що звичайна людина цього не помітить, але відчує, що щось не так.

— Так. Їй просто не сподобається картина, і вона буде ходити і думати, чому — через дубляж чи через сам фільм.

— Які проблеми ти вважаєш найбільш значними в цій індустрії в Україні?

— Питання в кадрах. Хороших перекладачів, грамотних, зі смаком і хорошим почуттям гумору, страшенно не вистачає. Їх одиниці. Перекладач зараз затребуваний навіть більше, ніж хороший режисер.

І друга проблема — з молодими артистами. Потрібна хороша дикція, висока швидкість читання і вміння при цьому відіграти. А «молодняк» банально не читає вдома. І не читає з аркуша. Від цього страждає логіка. Людина читає і не розуміє, про що мова. Хоча мені здається, що зараз узагалі багато-хто перестає ставитися до читання, як до задоволення. Це скоріше стає повинністю.

Ну і, на жаль, в Україні поки недостатньо добре працює система затверджених голосів. У нас, наприклад, є відразу три голоси Джонні Деппа. Тому що, коли маленька студія бере фільм, вона не заморочується над тим, щоб дотриматися цих стандартів.

Оригінал: джерело

Олексій Бондаренко, журналіст. Фото: Євгенії Люлько

24.12.2015