У нашу добу, коли кожен ліпший знає, як розвивати економіку та розпоряджатися міжнародними кредитами, як розбудовувати армію та проводити військові операції тощо, дослуховуватися думки науковців – ледь не дурний смак.

Але так сталося, що для мене авторитетом в «академічному» знанні української мови став Олександр Пономарів. Усе почалося від книжки «Культура слова: Мовностилістичні поради» (1999 р.), яку написав цей доктор філологічних наук, професор, викладач інститута журналістики. Цього, звичайно, недостатньо для більшості «знавців мови» та «експертів», але я із зацікавленістю читав публікації Пономарева та прислухався до мовностилістичних порад професора.

Але зараз мова про инше.

(перевірка орфографії Word, зауважте, підкреслила це слово)

Олександр Пономарів увійшов до складу комісії з розробки нового-старого правопису сучасної української мови, яка намагатиметься повернути найкраще, що було запропоноване в «клясічному правописі» («скрипниківка»). Цей документ ухвалений 1927 року (затверджений наступного) на конференції в Харкові, куди з’їхалися видатні мовознавці з усіх етнічних українських земель.

Приблизно з того часу, як Пономарів почав працювати над оновленим правопису, в його блозі на сайті Бі-бі-сі змінилися дописи – в них з’явилися слова, написані саме із додержанням правил т.з. «харківського» правопису.

(знятки кількох уривків із відповідей професора на запитання читачів)

Безумовно, на нас чекає довгий шлях до офіційного затвердження правопису, який ліпше відповідає саме українській, а не російській мові. Головне, щоби люди більше дослухалися до думок спеціялістів, а не «спеціалістів».

(це один зняток на останок)