Жовте і блакитне: 10 картин, які порадують патріота не менше, аніж паркан, розфарбованій у кольори українського прапора.
Жовта і синя (блакитна) фарби оточують нас, тому не дивно, що достобіса митців використовують їх та їхні поєднання в своїх творах. Зрозуміло, що більшість робить це не з метою підтримати українців, які саме ці кольори обрали для свого національного та державного прапора.
Едвард Гоппер, «Ранок у Кароліні» (фрагмент), 1955
Але приємно побачити дорогі серцю мотиви в картинах відомих та знаменитих художників, не зайвий раз порадіти за красу своєї символіки та підсвідомо, через спільність образів, доєднатися до великого світу мистецтва.
Нижче подані всесвітньо відомі картини, що поєднують «наші» кольори синього неба та полів стиглої пшениці, синій та жовтий. Деякі із цих робіт є неперевершеними витворами живопису, деякі коштують десятки мільйонів доларів.
Марк Ротко, картина без назви (неофіційно «Жовте і блакитне»), 1954
Що примітного: в травні 2015 року це полотно було продане на аукціоні Sotheby's у Нью-Йорку за 46,5 млн доларів. Це не найбільш запаморочлива ціна за роботу Ротка, особистий рекорд художника — 86,7 млн доларів: стільки в 2012-му заплатили за його інший смугастий прямокутник із назвою «Помаранчеве, червоне, жовте» (1961). Але і такого «скромного» цінника достатньо для лавин жартів у дусі «мій син у п'ять років міг краще». У зв'язку з цім важливо знати одне: ті, хто бачив ориґінали Ротка, так зазвичай не жартують.
Де тут Україна: не в прізвищі художника, що закінчується на «о», (він народився в Даугавпілсі з іменем Маркус Роткович). І не в поєднанні кольорів — Ротко не надавав своїм картинам ніякого сенсу. Взагалі, свої смугасті роботи він уявляв таким собі медитативним інструментом: посидівши перед такою «іконою», глядач винен відчути якісь сильні емоції. Оскільки автор не задає рамок для тлумачення своїх картин, прискорене серцебиття на ґрунті любові до України може бути цілком леґітимною реакцією на це полотно.
Вінсент Ван Ґоґ, «Відпочинок», 1890
Що примітного: якби Ван Ґоґ жив у наші часи, коли прийнято патентувати все підряд, він би зареєстрував ексклюзивні права на використання поєднання жовтого і синього кольорів. Воно було потрібне йому, щоби писати портрети, зоряні ночі і, звичайно, пшеничні поля. Навіть остання з написанних художником картин — золоті пшеничне поле під синім небом. Той краєвид, щоправда, не для святкової добірки: над полем ворони, а поле — те саме, на якому Ван Ґоґ застрелився. Помилуємося краще «Відпочинком». Але не забуваймо, що цю пастораль художник писав у психіатричній клініці, так що в цьому жовтому точно є сліди фірмового «ванґоґівского божевілля».
Де тут Україна: за допомогою синього і жовтого Ван Ґоґ часто зображав те, що символізують ці кольори на українському прапорі, — поле зі стиглим зерном і небо.
Анрі Матісс, портрет Лідії Делекторської, 1947
Що примітного: це, можливо, найбільш незвичний із портретів Делекторської — зрештою, вона була блондинкою. Останні 20 років життя Матісс писав її, свою доглядальницю і секретарку, майже безупинності. 22-річна емігрантка прийшла до 63-річного художника за оголошенням на автобусній зупинці й залишилася з ним до кінця життя: Матісс помер, коли їй було 44, ще 44 роки вона прожила на самоті в клопотах про его спадщину. Вони все життя були на ви, а біографам доводиться задовольнятися лише розповідями про те, які піднесені почуття відчували одне до одного знаменитий француз і звичайна росіянка.
Де тут Україна: якщо використовувати цю картину як образок (аватар) у соцмережах, громадянство можна не вказувати. Прості різкі кольори замість напівтонів та грі світла в тіні — відмінна особливість винайденого Матіссом фовізму (від фр. «дикий»). Утім, якщо вам доводилося розфарбовувати обличчя перед грою збірної України з футболу, ви добре знаєте, що таке фовізм.
Павло Свєдомський, «Фульвія з головою Цицерона» (фрагмент), 1880-ті
Що примітного: найпростіше поясніти, що за особа зображена на картині, тим, хто бачив серіал «Рим». Там найпідступнішої з героїнь булу Атія. Історики стверджують, що Атія була якраз наймилішою жінкою, а її нестерпний характер списаний скоріше з Фульвії, дружини Марка Антонія (попередниці Клеопатри на цій «посаді»). Фульвія обожнювала Марка Антонія, а ось Цицерон, навпаки, поливав його хоч і красиво, але все ж таки брудом. Тому, коли Цицерона вбили , а голову доставили образливому подружжю, Фульвія вирішила відвести душу — вийняла шпильки із зачіски та й ну встромляти їх у язика оратора.
Де тут Україна: українцем Павла Свєдомського не назвеш — він російський художник, що народився в Санкт-Петербурзі. Проти в Києві провів багато років — розписував Володимирський собор. Є ще один курйозний факт. Нещодавно статтю про Фульвію в російськомовній Вікіпедії відредагували, а до того там значилося, що в дамочки, яка зневажила свободу слова, є «сучасні спадкоємці» в Італії та Україні.
Тиціан, портрет Лаури Діанті, 1523
Що примітного: вважається, що це перший в історії випадок написання офіційного портрету коханки. Замовник, який зумів залучити до роботи самого Тиціана, зрозуміло, був знатним і заможним — герцог Феррарський Альфонсо I д'Есте. Він був пристрасним колекціонером, замовляв картини найкращим художникам і збудував для них галерею, облицьовану білим мармуром, з позолотою на стелі. Лаура була куртизанкою, але народила герцогу двох синів, знаходилася поруч до кінця його днів, отримала замок у користування й навіть створила там щось на зразок інтелектуального салону.
Де тут Україна: тільки в колориті. Більше нічого спільного. Остання революція показала, що українська «знать» сімейні портрети замовляє аж ніяк не Тиціанам. Щодо коханок, їм тут і зовсім замовляють не портрети, а вертольоти для екстреної втечі.
«Молочниця», Ян Вермер Делфтський, 1658
Що примітного: синій, що засліплює, — улюблений колір Вермера, який він часто підсвічує сусідством з жовтим (згадайте хоча б тюрбан на голові його «Дівчини з перлової сережкою»). Навіть Ган ван Меєґерен, знаменитий підроблювач Вермера, використовував це поєднання у «Вечері в Емаусі» — і досяг успіху, купивши віллу на виручені за підробку кошти. Не всяка королівська мантія виглядає так розкішно, як фартух цієї кухарки. Вермер використовував дорогий ультрамарин, а не його дешеві замінники. Це називають однією з причин того, що геній не зміг розбагатіти на своїх роботах: їхня собівартість часто перевищувала продажну ціну. До слова про дорожнечу ультрамарину. Вікторія Фінлі, автор книги «Історія фарб», уважає, що саме захмарні ціни на цей пігмент сформували європейську традицію наряджати мальовничих мадонн й обробляти інтер'єри храмів у синіх тонах. Логіка така: Богоматір потрібно одягнути в найкраще. На візантійських іконах вона в червоному — бо дорогим і недоступна був пурпур. А в Європу в XIII столітті з Афганістану привезли ультрамарин і, як глянути на цінник, знайшли його божественним. Так і є. Навіть якщо мова йде про фартух.
Де тут Україна: в нашій країні є все для того, щоб спорудити такий же розкішній натюрморт з молоком і булочками.
Олександр Мурашко, «Благовіщення», 1909
Що примітного: автор розповідав, що за ідею картини вдячний гостинності своєї сім'ї. Фіранки веранди в будинку раз по разу розорювалися, представляючи чергового візитера. Хтось із гостей (це була дівчина) з'явився в хмарці з напівпрозорих фіранок раптово — буденно й урочисто одночасно — і здався художнику схожим на архангела Гаврила, який прямує до Марії з благою звісткою. Вийшла найбільш непафосна версія класичного сюжету. Неможливо позбутися відчуття, що саме так все і було.
Де тут Україна: за фіранками, за вікном — швидше за все, цвітуть мальви і «хрущі над вишнями гудуть». Картина написана в Києві, де Олександр Мурашко народився і помер. До речі, художник за життя користувався популярністю в Європі. Мистецтвознавці вважають, що він був першим, чиє ім'я світ почав асоціювати саме з українським образотворчим мистецтвом.
Марк Шагал, «Селянське життя», 1917
Що примітного: «Усі кольори — друзі своїх сусідів», — говорив Шагал. — «Але найкращий друг синього все-таки жовтий». Ангелі, коханці, жінки, корови, кози... Кого тільки не писав синьою фарбою Марк Шагал. У цьому кольорі для нього і таємниця, і святість, і загадка. Ця дивакувата сценка з сільського життя — ціле висловлювання про світоустрій. Жовта земля, синє небо і смішні істоті, які чи то змушують цей механізм працювати, чи то не можуть вибратися з нього, чи то хочуть просто трохи постояти... Будь-як, здається, всі задоволені життям.
Де тут Україна: південніше Вітебська, рідного міста Шагала.
Казимир Малевич, «Супрематизм», 1910-ті
Що примітного: на знаменитій виставці-презентації супрематизму Малевич повісив «Чорний квадрат» у «червоному кутку» — місці, призначеному для ікон. Це не єдине его звернення до релігійної символіки. Він писав багато хрестів, у тому числі чорний і білий. Ось і ця цікава геометрія має очевидний релігійний підтекст. І колір тут працює на «піднесену» ідею. У своїх теоретичних пошуках Малевич відзначав, що при спогляданні синього «промені зору віддаляються наче в купол». Загалом, про всяк випадок затамуємо подих. «Живопис — фарба, колір, він закладений всередині нашого організму. Його спалахи бувають великі і вимогливі», — попереджав художник.
Де тут Україна: у Києві — місті, де Казимир Малевич народився і був хрещений. До речі, ази ремесла він починав опановувати в школі Олександра Мурашка, автора «Благовіщення».
Піт Мондріан, композиція № 11 «Лондон з синім, червоним і жовтим», 1920-ті
Що примітного: Узагалі-то нічого. Найтиповіша для Мондріана картина. Виробивши свій неповторний стиль, художник використовував тільки три основні кольори — синій, жовтий і червоний (іноді чорний). Змішуючи їх, можна отримати який завгодно відтінок. Але він не змішував. Людини, що зайнята естетичними узагальненнями і пошуком Абсолюту, відомо, не до того.
Де тут Україна: можливо, в минулому столітті так виглядав Лондон, але зараз територія, де жовто-блакитне в головній ролі, а от червоного ось-ось не залишиться й сліду, більше нагадує Україну.
А це просто так, хоча і в тему: Пабло Пікассо — «Жінки Алжира» (версія «О»), 1955 рік. Аукціоністи зараз просять за неї майже 180 млн доларів.
Автор: Наталія Кандаурова
Це робота Андрія Макаревича, який не лише музика, але й графік. Малюнок представлений серед інших на виставці «Трі комнати», що проходитиме в галереї «Роза Азора» (Москва) до 13 вересня.