У цій статті розказано про «книжкові місця» України, які згадуються у відомих літературних творах: Дубно має тунель, куди Гоголь переніс дію «Тараса Бульби», а Загребельний описав храм, у якому служив батько Роксолани.
Реальні місця України, де відбувалися дії літературних творів
Читаючи книги, написані впродовж останніх двох століть, людина іноді навіть не замислюється, що будівлі або пейзажі, на тлі яких розвиваються якісь найважливіші перипетії сюжету, можуть зберегтися і донині.
В Україні з її довгої і неспокійною історією подібних місць можна нарахувати по парі десятків у кожній області. Така кількість тим більше викликає здивування, якщо взяти до уваги численні війни, революції і те, що завжди знаходиться достатня кількість активістів, бажаючих руйнувати храми і всяким іншим чином псувати майно.
Дубно. Під цими стінами Бульба-молодший пробирався до панночки
Проте німих свідків подій, що згадуються в повістях і романах Миколи Гоголя чи Тараса Шевченка, Михайла Булгакова або Ліни Костенко, можна знайти всюди в Україні.
Нижче наведена збірка місць і споруд, які згадуються у відомих літературних творах. Столицю навмисно обійшли стороною, тому що вона — тема окремої масштабного дослідження.
ЦЕРКОВНА КЛАСИКА: від Донбасу до Заходу
Православні храми посідають гідні місця в сюжетах, які розвивалися в Україні. Причому історії найрізніші: від гумористичних до трагічних.
Троїцька церква в Диканьці
ДИКАНЬКА. У цьому містечку колись жив коваль Вакула, «богобоязлива людина», що захоплювалася писанням образів святих. Як стверджував Гоголь: «І тепер ще можна знайти в Т... церкві його євангеліста Луку». Як відомо, роботи Вакули, витримані в стилі народного примітивізму, послужили головною причиною його конфлікту з нечистою силою.
Швидше за все, ніякого коваля не існувало, а прообразом його став художник Володимир Боровиковський (деякі літературознавці вважають, що Гоголь надихнувся його біографією — зокрема тим, що уродженець Миргорода теж був художником з народу).
Згадувана Миколою Васильовичем «Т... церква» існує і діє досі. Йдеться про Троїцьку церкву за адресою: вул. Бєлінського, 1. Правда, сьогодні тут немає «збоку, як зайдеш, чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз, а молодиці, як тільки починало плакати у них на руках дитя, підносили його до картини і говорили: он бач, яка кака намальована!»
РОГАТИН. У романі Павла Загребельного «Роксолана» говориться, що батько Насті Лісовської, майбутньої Гюррем Султан, служив у церкві Святого Духа в містечку Рогатин на Івано-Франківщині. Храм побудував галицький князь Ярослав Осмомисл на місці, де олень чудесним чином врятував його кохану. Навколо церкви з часом утворилося селище, назване на честь легендарної тварини.
Рогатин. Храм Святого Духа, де служив батько Роксолани
Під час татарського набігу батько гине, а дівчина потрапляє до рабства. За сюжетом, Настя так ніколи і не дізнається, згоріла тоді церква чи доля пощадила її. Тому сподіваємося на краще і вважаємо, що храм у райцентрі Рогатин, за адресою вул. Роксолани, 10, має безпосереднє відношення до історії дружини Сулеймана Пишного. Підстави тому досить вагомі, адже будівля була зведена в 1598 році й є одним з найстаріших дерев'яних храмів України.
НОВОМОСКОВСЬК. У 1794 р. за велінням імператриці Катерини козацька слобода Самарчук перетворилася на «Нову Москву» (нині знаходиться в Дніпропетровській області). Проте зміна назви мало що змінила в житті селища: ніякої схожості Новомосковськ з тезкою не набув.
Троїцький храм. Фігурує в романі Павла Загребельного «Собор»
У 1780 році в Новомосковську піднялися дев`ять куполів грандіозного Троїцького собору. Легенда оповідає, що юному майстрові уві сні з'явився ангел, який вручив модель майбутнього храму.
Екскурсоводи кажуть, що модель будівлі таки існувала в реальності — як був побудований з очерету макет. Якщо це так, то це єдиний прецедент в українській дерев'яній архітектурі.
Потужний храм надзвичайно величний і мальовничий, а інтер'єр вражає легкістю і просторістю.
Історія майже не зберегла імен майстрів, що подарували Україні дерев'яні храми, однак ім'я Якима Погребняка, автора Троїцького собору, зберіглося. Відреставрований ще в 1888 році, собор ледь не загинув у другій половині XX століття. Однак вистоявши в негаразди, сьогодні він діє.
Цей самий великий дерев'яний храм України (і єдиний у світі Дев'ятизрубовий храм при дев'яти верхах) — головний герой роману О. Гончара «Собор» (хоча Новомосковськ в романі називається Зачіплянкою). Книгу, опубліковану в середині 1960-х років, влада не злюбила: наклади вилучалися, діячі мистецтва її дружно засуджували.
Святі гори. Так виглядав монастир в кінці XIX століття, коли його відвідав Антон Чехов
СВЯТОГІРСЬК. Оповідання Антона Чехова «Перекотиполе» передає враження письменника від відвідування Святогірського монастиря (з 2004 р. — лавра). 6 травня 1887 року він виїхав туди зі Слов'янська на візнику, а 11 травня послав рідним його опис, який майже буквально переданий в оповіданні.
Чехов відвідав монастир у дні його розквіту, коли він був одним з найбільших в імперії (в наші дні Святогірська лавра відродилася після десятиліть запустіння). Уже тоді Святогірський монастир славився чудовими видами, а в дні релігійних свят притягував тисячі прочан. «Весь він, від краю до краю, куди тільки вистачало зору, був густо загачений всякого роду возами, кибитками, фургонами, гарбами, колимагами, біля яких юрмилися темні й білі коні, рогаті воли, метушилися люди, снували в усі сторони чорні, довгополі послушники», — так описує монастирський двір письменник.
І невеличкий відступ. Більшість читаючої публіки переконане, що Хацепетовка з «Золотого теляти» — вигадка Ільфа і Петрова («Станція Хацепетовка! Виходьте, громадянине! Приїхали!» — квапив Бендер підпільного мільйонера Корейка).
Так от, у чеховському «Перекотиполе» співрозмовник письменника збирається гілкою Донецької дороги дістатися якраз до Хацепетовки: саме так називалося селище Вуглегірськ в Артемівському районі до 1958 року.
Вокзал Вуглегорська
Трагічна сторінка визвольної війни
На Рівненщині, в 50 км від Дубно, є село Пляшева. У 1651 р. там сталася найбільша битва Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Берестецька битва. Тоді 100-тісячне козацьке військо за підтримки 30 тис. татар зійшлося в цих місцях з армією польського короля Яна Казимира II, що перевершувало козаків утричі. Як нерідко бувало на тому етапі української історії, татари в якийсь момент зрадили запорожців. Десятки тисяч українців були вбиті. А Хмельницький опинився в полоні у хана Ґірея. Ті давні події знайшли відображення в історичній поемі Ліни Костенко «Берестечко».
Георгіївський храм. Тут покояться останки запорожців, загиблих у битві під Берестечком
Бій розгорнувся на величезній території серед боліт, річечок, перелісків і озер на території нинішнього Радивилівського району. Може бути, саме через те, що місцевість тутешня — суцільні непридатки, її не забудували дачами, і місця, де билися запорожці, залишилися майже недоторканими. Хоча поема присвячена в основному переживанням гетьмана, місцевість, де відбувалася битва, все одно згадується: дощі, бруд, де грузнуть армії (уточнимо, що навколо місця минулій битви — суцільні торфовища).
Європейський вибір Андрія Бульби
Знову повертаємося до творчості Гоголя. Від «знатного рисувальника» Вакули перейдемо до трагічних персонажів — Тараса Бульби і його синів. Одна з найважливіших ліній повісті — історія кохання Андрія до польської панночку.
Татарка провела юнака в обложене Дубно тунелем, що веде під кріпосними стінами до костелу («Їх зустрів чернець, стоячи на сходах, з ключами та свічкою в руках. Андрій мимоволі зупинився, побачивши католицького ченця, що викликав таку огиду в козаків...», — пише Гоголь).
Підземелля. Реальні тунелі ширше, ніж їх описує Гоголь
Складові маршруту, яким молодший син Бульби рухався в Європу, існують дотепер: фортеця, монастир і підземний хід на околиці Дубного. Оглянути їх і сьогодні можна без проблем.
Правда, спостережлива людина помітить розбіжність з текстом повісті. У Гоголя хід був досить вузький, а в реальності ми бачимо досить просторий тунель. Ось як ще в 1912 році пояснював цю невідповідність журнал «Українське життя»: «Описаний Гоголем тайник не унікальний. Це ідеальний тип українського підземного ходу взагалі, іншими словами — красивий плід фантазії поета, що зібрав в одне відмінні риси ходу для втечі, ходу-притулки та ходу-катакомби».
Класика літпейзажа
Еталонним літературним українським пейзажом, причому таким, що зберігся протягом століть, можна вважати долину річки Рось в околицях міста Богуслава Київської області. До слова, ця відносно невелика річка зовсім небагато поступається самому Дніпру за частотою згадувань в історичних документах і літературі.
Тут вода пробила посеред зелених пагорбів глибокий видолинок, в який збігаються численні виярки. В одному з них знаходиться село Семигори, де розгортаються події знаменитої повісті Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім'я».
Рось в околицях Богуслава
«Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами. На дні блищить ланцюжок ставків в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. Два ряди білених хат під горами біліють, як два рядки перлів на зеленому поясі. Біля хат зеленіють густі старі сади», — так виглядали Семигори в другій половині XIX ст. у викладі Нечуя-Левицького.
Ландшафт мало змінився за півтора століття, і сьогодні, на думку краєзнавців, залишилися навіть залишки греблі, по якій ночами з шинку повертався підпилий старий Кайдаш.
Садиби та парки Чернігівщини
Територія сучасної Чернігівської області тісно пов'язана з життям і творчістю Тараса Шевченка.
Біографи поета стверджують, що з різних приводів він відвідав на Чернігівщині більше 30 населених пунктів. У тому числі гостював у садибах місцевих поміщиків, в ту епоху великого походу на палаци.
Сокиринці. Шевченко запам'ятав «критий білим залізом купол»
У повісті «Музикант» Шевченко називає конкретні села, в яких відбуваються події: Дігтяр, Сокиринці, Качанівка. І тільки злегка спотворює імена власників садиб. Наприклад, в образі Арновського легко впізнається відомий у ті часи меценат Григорій Тарновський, власник маєтку в Качанівці.
Місця, описані в книзі, можна впізнати і сьогодні. «Критий білим залізом купол», що «проглядався з-за темної смуги лісу» — це білосніжний палац у стилі ампір у Сокиринцях, а великий парк, куди незабаром приїжджає герой повісті, — маєток в Дігтярях...
Відзначимо, що хоча Шевченко і користувався гостинністю поміщиків, але потім в книзі виводив досить безсторонні образи.
Качанівка. Власники маєтки були відомими меценатами
Місця, які фігурують у «Музиканті», виглядають у наш час по-різному. Качанівка — одна з небагатьох українських поміщицьких садиб XIX ст., яка зберіглася до наших днів у майже незміненому вигляді, а в палаці садиби Галагана в Сокиринцях сьогодні знаходиться аграрний ліцей.