Уже писав, повторюю: велика частка російськомовних, які беруть участь в подіях на Сході, має свої об’єктивні причини.

Більшу частину добровольців навесні минулого року складали саме жителі Донбасу та прилеглих реґіонів. Вони були позбавлені домівок, роботи й іншого, стали першими жертвами нової влади. Тобто отримали можливість і причини негайно взяти участь у бойових діях.

Командування ЗСУ і викладачі військових вишів створили російськомовну обстановку в армії, до якої пристосовувалися молодші командири.

Проте, за рік ситуація значно змінилася. Війна дала можливість зробити стрімку кар’єру молодим офіцерам, які навчалися в яких-неяких, але українських інститутах. А поновлення призову і мобілізація залучили до армії велику кількість українців.

Тут треба помітити, що крім об’єктивних причин переваги російськомовних на Сході, є й суб’єктивні. Згадаймо, хто з’являється в телевізорі, хто репрезентує військових і волонтерів? Військових — ті ж колишні радянські годованці, добрбати — представники Сходу України та їхні зросійщені однодумці.

Волонтерами стало чи не все населення країни, але по телевізору показують лише керівників та організаторів, або тих, хто зробив великий внесок. Значні внески роблять багаті люди, організовують і керують рухом представники міського креативного класу. Вони мають набагато більше вільного часу, ніж доярки, і можуть покинути роботу легше, ніж водій тролейбуса, умовно кажучи.

Усі перераховані громадяни, як правило, російськомовні: старші командири, добровольці, волонтери. Об’єктивна більшість росіян та малоросів на початку бойових дій та популяризація їхніх представників створили враження, що російській агресії протистоять виключно «хорошиє русскіє».

На фото: нинішній голова міста Сергей Сабов (апд. — до жовтня 2015 р.) умовляє командирів кримського «Тигру» не виїзджати до Києва на допомогу «Беркуту», 9 грудня 2013 року, #Васильків