Нудна історія про турботу та увагу до людей
Колись мені подобалося писати про прояви безкорисливої турботи: як байкери відвідують малюків у дитячому будинку, як медики «швидкої» щиро допомагають часто абсолютно неадекватним людям, як молоді активісти прибирають у парку і так далі. Але тепер, здається, я став старим мізантропом.
Випадки, коли державному сервісу наплювати на людей, настільки звичні, що аж страшно. Скажімо службовець районного військкомату відправляє мене в обласний. Добре, що мені батько сказав: там немає твоєї особової справи, там тільки пенсіонери, і обласний військкомат нічим не допоможе. Питаю, нащо ж ви мене туди відправляли. Чухають макітру. Ну, а мені «чухати» в інше місто і назад, щоб поцілувати двері — це нормально?
Але то фігня. Класичний випадок — це відвідини поліклініки. Це класика-класика-класика. На кожному кроці дійові особи ігнорують елементарну увагу до людей. Цікаво, що навіть немає збурення, настільки все звичне.
Проходжу комісію, направляють до травматолога, щоби зробити рентген. Кажуть і пишуть на папірцю: ідіть до 315 або до 316 кабінету.
Стаю в чергу до 316. Через півтори години заходжу до кабінету. Лікарка: «Ви перший раз? Вам треба до 315-го. Я в першу зміну (чи щось таке)». Кажу, що відстояв чергу, напишіть хоча б направлення на рентген. «Ніт!»
ЧОГО НЕ НАПИСАТИ ЯКЕСЬ ОГОЛОШЕННЯ НА ДВЕРЯХ? ЧОГО Б МЕДСЕСТРІ НЕ ПОВІДОМЛЯТИ ЛЮДЯМ, КОЛИ ВОНА ВИХОДИТЬ В КОРИДОР?
Стаю в чергу до 315-го кабінету. Знову проходить година. Добре, що лікар вийшов до перев’язочної — питаю: «Можна мені просто дати направлення на рентген? Я проходжу комісію». Він: «Пішли зі мною!»
У перев’язочній питає, де медична картка. Мені про неї ніхто не казав, я же не хворий, мені просто потрібен рентген. «Неси карту!»
ЧОГО МЕНІ НЕ СКАЗАЛИ ПРО МЕДКАРТУ ТІ, ХТО ВІДПРАВЛЯВ ДО ТРАВМАТОЛОГА?
У реєстратурі треба сказати номер карти. Я її не пам’ятаю, бо був в лікарні п’ять років тому, коли проходив попередній медогляд. Номер потрібно дивитися в гросбуху, де перша літера — за алфавітом, а далі прізвища написані як завгодно. Поки шукав себе, лікар з перев’язочної вже пішов.
ЧОГО НЕМАЄ ЕЛЕКТРОННОЇ БАЗИ ДАНИХ У РЕЄСТРАТУРІ?
Спекотно, люди втомлені, до травматолога — багато на милицях. Тобто лізти без черги не хочеться. Коли нарешті заходжу до лікаря, то він пише мені рівно чотири слова, і я йду до рентген-кабінету.
ЧОГО Б НЕ ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ КАТЕГОРІЇ ЛЮДЕЙ, ЯКІ «ЗАХОДЯТЬ І ВИХОДЯТЬ», НЕ ЗАТРИМУВАЛИ ЗАГАЛЬНУ ЧЕРГУ?
Підходить моя черга до рентгенолога: «Де ваша плівка?» (Серйозно?!) Йду до аптеки, щоби купити плівку, повертаюся — там уже, зрозуміло, зайнято.
ЧОГО МЕНІ НЕ СКАЗАЛИ, ЩО САМЕ ПОТРІБНО МАТИ З СОБОЮ, КОЛИ ЙДУ РОБИТИ РЕНТГЕН? (Окреме питання, що я проходжу військово-лікарську комісію не для власного задоволення, і чого повинен платити? Але це інше питання)
Нарешті повертаєшся до травматолога і стаєш в останню, третю чергу. (В моєму випадку — в четверту.)
Далі уже було легше: лікар пише висновок, ідеш до травматології в іншу будівлю — ставлять підпис в ординаторській, повертаєшся до попереднього корпусу, піднімаєшся на четвертий поверх — ставлять печатку в приймальні головного лікаря.
Така ось звичайна історія.
P.S. Можна було здогадатися, що потрібна медкнижка, наприклад. Але я не здогадався.