Безпечне життя і праця — основні цілі, яких прагнули люди в усі часи. Але дехто після слів «оборонна політика» уявляє собі пихатих дядичок у костюмах, які в шикарних кабінетах обговорюють малозрозумілі речі. Насправді, політика — це просто суспільна домовленість про дії в різних ситуаціях та засоби реалізації своїх цілей.
Оборонна політика
Що ж таке ця сакраментальна «оборонна політика»? По-перше, треба розуміти, що вона — не щось абстрактне, а частина більш широкої концепції політики національної безпеки або стратегії національної безпеки. Ще в давні роки люди створювали держави задля гарантування безпеки свого життя та праці. І саме оборонна політика включає в себе планування оборони і оборонний менеджмент — тобто послідовні кроки практичної реалізації всіх заходів аж до безпосереднього управління військами
Крістофер Лорд, автор книги «Політична теорія і практика участі парламенту в загальній безпеці та оборонній політиці», зауважує в ній, що на практиці межі між усіма оборонними концепціями та фазами їх упровадження — надто розмиті. Він підкреслює, що зазвичай оборонна політика охоплює все — від цілей до шляхів їхньої реалізації та засобів досягнення цілей національної оборони — і дотримується кодексів і принципів, які визначаються політикою національної безпеки.
Що таке оборонна політика?
Фахівці Центру доброчесності в оборонному секторі, які вивчають питання оборонної політики, зазначають, що вона є поєднанням теорії національної безпеки з практикою — принципи, рамки та установки плюс оборонне планування, оборонний менеджмент та імплементація. Автори дослідження «Критерії належного управління в оборонному секторі» порівнюють оборонну політику з інструкцією з експлуатації: її мета полягає в гарантуванні виконання всіх аспектів належним чином — для виконання завдань за умови дотримання певних правил. Свен Еріксен і Франсіско Кардона звертають увагу, що на цьому етапі критично важливими є доброчесність і ефективне управління.
Чому це так важливо?
«Національна оборона — це ключовий елемент в системі національної безпеки»
Гарі Букур-Марку, Філіпп Флурі та Тодор Тагарєв у своїй публікації «Оборонний менеджмент: Ознайомлення» доводять, що оборонна політика і ефективний оборонний сектор загалом — надзвичайно важливі для реалізації політики національної безпеки та її цілей. Автори представляють Женевський центр демократичного контролю над збройними силами спрямовує свою діяльність на створення прозорих засад сектору безпеки. Його працівники також підготували парламентський звіт про формування доброчесності в обороні, де наголошується: через те, що на оборону припадає велика частина державних витрат, украй важливо, щоб кошти використовувалися ефективно й відповідально.
Як це працює?
Розповідаючи про політику національної безпеки (оборонну політику), експерти Женевського центру підкреслюють важливість детальної розробки того, як все буде влаштоване в оборонному секторі. Оборонній політиці слід:
- враховувати особливості заданого контексту і можливі варіанти;
- встановити досяжні й реалістичні цілі, спрямовані на досягнення загальних цілей національної безпеки;
- виконувати це під егідою національних і міжнародних принципів, стандартів і передових практик.
Оборонна політика повинна передбачати всі етапи процесу формування політики, при цьому, особлива увага повинна бути приділена етапам планування і виконання. Саме тут формуються зв’язки між цілями і засобами їх досягнення.
Оборонна політика — це державна політика. Тому, вона повинна бути доступною широкому колу громадськості, включаючи громадянське суспільство, організації, що забезпечують аудит та моніторинг, а також іншим зацікавленим сторонам, щоб забезпечити прозорість і підзвітність.
Хто залучений?
Як правило, Міністерство оборони або аналогічний орган публікує документ оборонної політики, однією з форм якого є Біла книга Міністерства оборони тощо, а також і ряд заяв, і публікацій з питань оборони, що видаються Парламентом, Міністерством закордонних справ та іншими органами. Процес формування політики зазвичай зініціюється законодавчими органами і, в ідеалі, включає всі державні суб’єкти, що займаються питаннями оборони. Щоб охопити всі можливі загрози і чинники, які можуть вплинути на оборонну політику, громадянське суспільство, приватні групи і міжнародні організації також повинні бути залучені до цього процесу.