Психологія стала популярною серед учасників бойових дій

Полковник Наталія Мась з 2017 року очолює кафедру військової психології та педагогіки Військового інституту Київського національного університету (ВІК КНУ) імені Шевченка. За плечима досвідченого викладача й науковця — університет імені Драгоманова (Київ) та імені Короленка (Полтава), кандидатська дисертація, понад 20 років військової служби в системі виховної роботи, морально-психологічного забезпечення, військової психології та педагогіки. Кореспондент АрміяInform поспілкувався із пані полковником про становлення сучасної української армійської психології, про здобутки та інноваційні методики в підготовці військових психологів.

— Пані Наталіє, як Ви, випускниця цивільного педагогічного вишу, опинилися на посаді начальника Військового інституту — мабуть, одного з провідних військових навчальних закладів у Збройних Силах України?

— Я народилася в родині військовослужбовця, тож цивільний виш став лише кроком на шляху служби. А професію визначило давнє захоплення психологією, і коли я зрозуміла, що мені не вистачає знань, наукової школи, то зробила наступний крок до своєї сьогоднішньої роботи.

— Де Ви починали службу?

— У 2000 році підписала контракт із командиром авіаційної групи в Полтаві, працювала офіцером відділення виховної роботи. А коли отримала другий диплом — психолога, то пройшла конкурс на посаду викладача Військового інституту. Спочатку викладала курсантам військову психологію, інформаційно-пропагандистське забезпечення (МПЗ). Потім майже 12 років працювала в науково-дослідному центрі ВІ КНУ, захистили кандидатську дисертацію...

— Як змінилася Ваша служба з початком війни?

— Одразу після початку активних бойових дій у східних областях мене і ще кілька офіцерів відрядили до Управління МПЗ Генерального штабу Збройних Сил України. Перші завдання — робота з родинами військовослужбовців. Також ми залучалися до вирішення конфліктних ситуацій у підрозділах, зокрема, я працювала у двох окремих механізованих бригадах. Тепер вони носять почесні найменування — Чорних Запорожців та князя Костянтина Острозького.

— Що саме ви робили?

— У військових частинах ми працювали, в основному, коли підрозділи поверталися з районів бойових дій, або за конкретними запитами — без психологічних травм важко обійтися в таких ситуаціях. Із родинами працювали в Києві: тоді на Повітрофлотський, до Міністерства оборони й Генштабу, прибували мами, які були дуже вороже налаштовані до командування Збройних Сил. На масових протестах вони вимагали підтримки своїм дітям, яку, як вони вважали, їм не надають.

— Це продовжувалося, здається, все літо 2014-го.

— Так, ми, як психологи, відпрацювали тоді з людьми близько чотирьох місяців. Дуже важко було, коли стався Іловайськ, пізніше дебальцевська трагедія... Наступного року мене направили у складі високомобільної групи внутрішніх комунікацій в Луганську область — військові психологи почали працювати безпосередньої у військових частинах які були залучені до антитерористичної операції.

— Ви були готові до всіх ситуацій, які тоді виникали і з якими потрібно було працювати психологам?

— В основному, були готові — це були «загальнопсихологічні» проблеми. Але деякі питання щодо особливостей військової служби на практиці були для нас дещо новими: відмова виконання завдання, суїциди в бойових підрозділах, стан особового складу після втрати побратима. Хоча треба сказати, що для військових психологів усе поставив на свої місце ще 2014 рік. Тоді багато завдань були дійсно важкими. Як, наприклад, повідомити батьків про загибель єдиного сина? Тоді ще не існувало чітких алгоритмів дій і практичних напрацювань, ми зверталися по допомогу до багатьох інстанцій... Добре, що в той час було багато й міжнародної підтримки: по лінії ОБСЄ, американці... Хорватські колеги взагалі запросили до себе, ми вивчали їхній досвід роботи з учасниками бойових дій.

— Наскільки це допомогло вам у вашій роботі?

— Це була дуже потужна допомога. У Хорватії ми ознайомилися з неоціненним досвідом. Вони навчили нас практикам роботи з військовослужбовцями, які перебувають у різних критичних станах, розповіли про зміни у свідомості, що з цим роботи, запропонували свої алгоритми дій — багато чого ми взяли в подальшому у свою роботу.

— Коли ви перевірили набуті знання на практиці?

— У 2016 році у складі високомобільної групи мене знову направили в район АТО, цього разу поблизу Маріуполя. Працювали з двома бригадами, допомагали керівництву, психологам впоратися з ситуаціями, вирішували проблемні питання...

— Як військовослужбовці реагували на вас і вашу роботу?

— Спочатку з пересторогою. Багато-хто думав: якщо працюю з психологом — значить «ненормальний». Але для таких ситуацій у нас в арсеналі є набір технік, як налагоджувати контакти. І пройшло зовсім небагато часу, коли військовослужбовці самі зрозуміли, що наша допомога для них корисна. Психологія стала навіть популярною, почали приходити самі — без викликів чи призначень. До речі, якщо спочатку і командири критично ставилися, то після двох-трьох наших рекомендацій, що дійсно спрацювали, вони теж почали самі зверталися до психологів із нагальними проблемами.

— Які були найпоширеніші ситуації, де була потрібна психологічна допомога?

— Молоде поповнення, яке треба морально підготувати до виконання бойових завдань, до можливих трагічних випадків. Раніше нікого не готували, що в його підрозділі може бути поранений або вбитий — ми з цим зіткнулися від початку війни і поступово набиралися досвіду...

— Коли Вам запропонували посаду начальника кафедри?

— Це був 2017 рік. Тоді вже всім було зрозуміло, що навчальні програми потрібно кардинально переробляти. І це доручили мені з моєю колегою — і подругою — підполковником Наталією Сторожук. Ми з нею і особисто товаришуємо дуже давно, і багато разів у парі відпрацьовували різні завдання після початку війни. Нині Наталія Андріївна — доцент нашої кафедри військової психології та педагогіки.

— З якими науковими напрацюваннями ви прийшли на кафедру?

— По-перше, тема моєї кандидатської безпосередньо стосувалася навчального процесу, її назва — «Педагогічні умови формування професійної компетентності у майбутніх військових психологів». Крім того, ми кілька років проводили експерименти на базі Військового інституту, давали багато працюючих пропозиції про зміни навчання психологів. А після воєнної практики та роботи з родинами військовослужбовців у нас із Наталією Андріївною сформувалася певна система, ми розуміли, що потрібно ввести в навчальний процес, повністю переробили і навчальні плани, і навчальні програми.

Полковник Наталія Мась на кафедрі

— Ви багато років займаєтеся психологією. Ще не «вигоріли»?

— Ні! У мене той рідкісний збіг-випадок, коли захоплення і робота — справа всього життя.

— До речі, недавно ваші колеги здобули Державні премії і розповідали АрміяInform, що їм дуже сподобалося займатися наукою. Як із цим на вашій кафедрі військової психології та педагогіки?

— Я тільки «за»! Будь-які теоретичні тези потребують перевірки перед запровадженням у практику, і у нас наукова робота — одна із пріоритетних. І головне, що у нас у дослідженнях беруть активну участь курсанти. Наприклад, для них введено три додаткові практики, які вони відпрацьовують на своїх майбутніх посадах у військових частинах. За результатами практики ми отримуємо дуже цінні матеріали щодо повсякденної діяльності, підготовки перед відправкою в район ООС, про супровід бойових дій та після повернення до пунктів постійної дислокації (ППД) підрозділів. Курсанти 4-5 курсів привозять кейси конкретних реальних ситуацій, які ми вивчаємо та розробляємо алгоритми дій, за результатами успішного психологічного реагування.

— На Ваш погляд, які найважливіші позитивні зміни сталися на кафедрі останніми роками?

— Дуже корисним є досвід офіцерів кафедри, які всі перебували в районі бойових дій, де зібрали унікальну базу психологічних ситуації, над якими довелося працювати. Більшість напрацювань уже втілені — як практичні кейси — в начальний процес. Тобто ми не просто теорію вивчаємо: курсантам пропонується конкретний життєвий випадок і вони повинні розв’язати проблему. А викладачі вже знають, що в реальності спрацювало, а що — ні. Подібні кейси у нас розроблені і для бакалаврського рівня, і для магістерського.

— Ділитеся цими кейсами?

— Аякже! Наші розробки розглядаються вченою радою, затверджуються, а потім Головне управління МПЗ нерідко розсилає їх до військ: щоби фахівці й командири розуміли алгоритми дій у важких психологічних ситуаціях. Одним із найголовніших досягнень я вважаю те, що внаслідок ефективності цих порад та методик стало помітно, що військовослужбовці більше не боятися військових психологів, нам удалося зламати упереджене ставлення.

Узагалі, рівень підготовки наших випускників неймовірно виріс, вони здатні надавати реальну допомогу одразу після випуску. Крім того, і на офіцерських посадах вони не займаються виключно самоосвітою — військові психологи підтримують тісні зв’язки, навчаються на курсах підвищення кваліфікації, обмінюються досвідом.

— Які наразі існують проблеми у військовій психології.

— Як завжди найважче — в часи реформування. Сьогодні ще не прийняте остаточне рішення про нашу структуру. Якщо буде впроваджена «західна» модель«, то не буде психологів у батальйонах, але будуть створені мобільні групи реагування на бойовий стрес. Так, стане менше посад, хоча психологів і так катастрофічно не вистачає, але фахівці будуть виконувати свої безпосередні обов’язки, а не проводити якісь службові розслідування та інше.

— На початку війни Ви переймали закордонний досвід, а зараз уже, мабуть, ідуть учитися й до наших військових психологів?

— Так, дійсно. Ми — один із перших військових вишів, представники якого допущені до міжнародної програми обміну студентами Європейського Союзу — Еразмус+. Процесу трохи перешкодила пандемія, але наші програми, як такі, що відповідають стандартам НАТО, уже встигли визнати дві країни— Литва і Болгарія. В останній країні навчалася й наша курсантка та здивувала їхніх викладачів високим рівнем фахової підготовки, практичних навичок.

— Щодо практики: наскільки збільшився її відсоток у навчанні курсантів.

— Дуже зріс. Стало набагато більше практичних вправ, більше тренінгів вживу. З’явилися нові практичні курси: наприклад, про психологію тероризму та інші. Курсанти разом із викладачами працюють у госпіталях, на практиці вивчають комплекс реінтеграційних та постізоляційних заходів.

Цікавий досвід роботи із посольством США. Ми налагодили роботу, коли на наш запит з конкретного питання, наприклад, суїцид, американці привозили команду іноземних інструкторів, які протягом тижня проводили заняття з курсантами за цією проблематикою. Окрім отримання професійних знань, спілкування із іноземцями додаткового мотивувало курсантів до вивчення англійської мови.

Або, наприклад, у нас налагоджена співпраця з Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним центром підготовки підрозділів Національної гвардії України (НГУ). Ми два роки возили курсантів в селище Старе, це Бориспільський район Київської області, де вони проходили смугу перешкод у цьому тренінгову містечку НГУ за програмою згуртування команди та злагодження підрозділів. Курсанти побачили, які вправи можна виконувати для «тімбілдінгу», як формуються нові моделі поведінки, як облаштовується подібне містечко. Думаю, частину свого досвіду або хоча б деякі елементи підготовки вони зможуть використати у своїй роботі з особовим складом.

Та й при самій кафедрі розгорнуто навчально-лабораторний комплекс посттравматичного стресового розладу. Це кабінети функціональної діагностики і психологічної реабілітації.

Наталія Мась з курсантами ВІ КНУ. Фото: theukrainians.org

— Мені казали, що на вашій кафедрі запроваджені якість інноваційні методики.

— Так, це стосується, в основному, нашого прагнення зробити випускників більш універсальними психологами. Для цього введені предмети консультування військовослужбовців та членів їхніх сімей. Специфіка консультування в тому, що людина не завжди готова відкритися, поділитися проблемою. Ми навчаємо курсантів застосовувати інноваційні методи. Наприклад, в арсеналі наших вихованців є так звані «метафоричні карти». Під час роботи із ними людина, не розкриваючи свою реальну історію, може поділитися переживаннями, відчуттям станів — говорячи начебто про намальовану картинку. Також ми ввели в навчальний процес інші визнані у світі методики: маскотерапія, казкотерапія... Це коли людина складає казку, підсвідомо розповідаючи про свої переживання, про свій біль.

Ще одна інновація — робота із поліграфом, «детектором брехні». Як наслідок, 70% поліграфологів науково-методичного центру кадрової політики ЗСУ — наші випускники.

До речі, якщо говорити про універсальність, то ми, наприклад, дуже добре співпрацюємо з «Ветеран Хабом». Наші психологи підтримують учасників бойових дій, допомагають звикнути до мирного життя, працюють консультантами і з самими ветеранами, і з їхніми родинами. Наші курсанти здобувають дуже цінний досвід, знання з практичної психології.

Олександр Козубенко