30.04.2010
Приватні військові компанії (ПВК) є комерційними підприємствами які пропонують спеціалізовані послуги, пов'язані з участю в війнах і військових конфліктах, включаючи бойові операції, стратегічне планування, збір розвідувальної інформації, оперативної підтримки і логістики.
За великим рахунком, приватними вони є лише відносно, тому що працюють в тісній співпраці із спецслужбами власних країн і практично в державних інтересах. Врешті-решт, вони переслідують ті ж цілі і слідують тим же планам що і регулярні армії, але їм надана свобода вибору засобів досягнення даної мети.
Геополітичні зміни і реструктуризації, які відбулися в арміях багатьох країн після закінчення холодної війни привели до швидкого розвитку приватної військової індустрії. Сьогодні існує більше 150 компаній, які пропонують військові послуги в більш ніж в 50 країнах світу. В 2009 році, річний обіг ринку приватних військових послуг досяг рекордної суми в $100 млрд.
Лідерами в сфері військових послуг є компанії з США, а найбільшим замовником – Міністерство оборони Сполучених Штатів Америки. За інформацією американського Центру суспільної прозорості, з 1994 р. Міністерство оборони США уклало з 12 американськими ПВК більше 3600 контрактів на загальну суму в 300 млрд дол. Але це, очевидно, тільки прямі контракти по лінії військового відомства.
Сучасні приватні військові компанії вперше отримали право рівноправних учасників військових операцій в ході війн на території колишньої Югославії (1991-95 в Хорватії, в 1992-95 в Боснії і Герцеговині, в 1998-99 в Косово і Метохії, а також в 2000—2001 в регіонах Південної Сербії і Західної Македонії). Тут слід виділити компанію МПРІ (Military Professional Resources Incorporated), яка була спеціально створена американським урядом для врегулювання конфліктів на Балканському півострові.
Після війни новим полем діяльності для приватних військових компаній США стало розмінування на території колишньої Югославії, на яке в другій половині дев'яностих років, і на початку цього тисячоліття різні міжнародні організації та уряди США, Німеччині, Японії, Швеції, Великобританії, Франції і деяких інших країн, виділяли десятки і сотні мільйонів доларів.
Окрім розмінування, приватні військові компанії взяли участь і в роботі міжнародних поліцейських місій в Боснії і Герцеговині та в Косово. Велику роль в даних регіонах зіграла американська компанія Дінкорп (Dyncorp, Inc.)
Хоча робота для американських ПВК на Балканах була постійною, справжній розквіт ринку військових послуг розпочався у 2001—2003 роках, і пов'язаний він був з початком військових операцій США та НАТО в Афганістані та Іраку. В Афганістані працюють приблизно 40 таких компаній, в яких зайнято від 18 до 28 тисяч співробітників.
Окупація Іраку супроводжувалася найбільшим залученням приватних військових і охоронних структур у всій історії міжнародних зусиль по відновленню. Військові і охоронні послуги надає близько 60 фірм з персоналом більш ніж 80000 чоловік, контингент ПВК був другим по чисельності після контингенту збройних сил США.
Якщо в 1991 році в дні висадки американців в Кувейті на 50 військовослужбовців приходився один найманець, то нині в Іраку це співвідношення дійшло до одного найманця на п'ятьох військовослужбовців. На думку багатьох експертів, ПВК – це ударна сила американсько-британської коаліції, її авангард і головна опора.
В Афганістані та Іраку дані компанії виконують широкий спектр робіт, починаючи з охорони об'єктів і закінчуючи безпосередньою участю в військових операціях. В порівнянні з державними арміями вони більш мобільні та непомітні, оскільки працюють в "сірій зоні ", підконтрольній лише спецслужбам які координують їх співпрацю з регулярними арміями. Так, відповідно до контрактів, які були укладені між Міністерством оборони США та більшістю ПВК які працюють в зонах військових конфліктів, останні керуються лише підписаними двосторонніми документами, діючи фактично поза межами законів країни перебування. Звідси – велика кількість скандалів пов'язаних з діяльністю цих організацій.
Співпраця США з ПВК в зонах військових конфліктів є вигідною для обох сторін – військові компанії отримують багатомільйонні контракти на специфічну роботу, контроль за якою відбувається лише з боку спецслужб США. Сполучені Штати, в свою чергу, під гаслом зменшення військової присутності в зонах військових конфліктів просто заміняють регулярну армію на приватну, тим самим зменшуючи напругу в регіоні та навантаження на державну казну.
Максим Шевчук спеціально для mil.in.ua