У фантастичних книгах і фільмах лазерна зброя — одна із найпопулярнійших ідей. Але… не така вже вона і вигадка, ця зброя. У 1960—1970-х роках в СРСР був справжній бум на військові лазери. Проте варто згадати ще 1929 рік — саме тоді в радянщині вийшов легендарний роман Олексія Толстого «Гіперболоїд інженера Гаріна». У ньому вчений винайшов бойовий лазер.
Стосовно сучасності, треба зауважити, що така техніка, навіть якщо вона існує, поки засекречена і прихована від широкої громадськості.
Радянська лазерна зброя
Перейдімо до реальних лазерів… Мало хто знає про радянський проєкт А-60 — літаючий бойовий лазер. Історія трапилася у 1965 році, саме тоді було розпочато відразу дві програми з розробки лазерної зброї для цілей протиракетної оборони. Радянськи програми назвали кодовими іменами — «Терра» і «Омега». Випробування дослідних зразків проводилися на закритому полігоні «Сари-Шаган», поруч з казахстанським озером Балхаш. Реальний результат був після копіткої роботи конструкторів і вчених лише у 1982 році. Цього року «альтернативна зброя» вразило радіокеровану мішень.
Але проєкт програв традиційним зенітно-ракетним комплексам. Радянськи/російськи військові фахівці дійшли висновку, що вона надійніша і краще справляється із потрібними завданнями. Потім дослідження остаточно зупинилися після розвалу Радянського Союзу.
Радянськи вчені таки зробили лазерну зброю. У 1984 році був зроблений дослідний зразок радянського лазерного пістолета для самооборони в космосі.
Для чого потрібна лазерна зброя?
Однією із переваг лазерної зброї вважається висока дальність і швидкість, близька до швидкості світла. Це унеможливлює ухилитися від удару. Крім того, лазер не викривлюється на своїй траєкторії польоту — на нього не впливає вітер чи, навіть, гравітації планети. У лазерної зброї відсутня віддача. Проте заряд лазера потребує надпотужної енергії — його експлуатація дуже енерговитратна. Ще один мінус — ефект розсіювання в атмосфері, який зараз неможливо подолати. Особливо він відчутний в умовах густого туману чи високої хмарності тощо. Нарешті, прямий промінь лазеру не дозволяє вести навісний (артилерійський) вогонь і, відповідно, долати загородження. А противник може легко звести нанівець усю уражачу сили такої зброї, просто застосувавши примітивні світловідбивні чи дзеркальні поверхні.
Перейдемо до винесеного у заголовок «Проєкту А-30». Так називалася розробка на базі літака Іл-76 — потужного лазера, яким цей літак озброювався. Над супертаємним «Проєктом А-60» в СРСР працювали конструкторське бюро Г.М. Берієва з Таганрога і московське ЦПК «Алмаз».
Учені встигли досконало випробувати і вивчити властивості лазера в атмосфері. Особливо зброя «заточувалася» на поразку космічних супутників противника, а також засобів розвідки. Тепер відомо, що перше випробування відбулося в серпні 1981 року. Конструктори створили два або три зразки повітряної лабораторії. Все було приховано, але ми знаємо, що один зразок згорів під час пожежі на аеродромі, можливо через несправності систем.
Зоряні війни?
У березні 1983 року Рональд Рейган оголосив про початок випробувань засобів Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), яка дозволила б не тільки перехоплювати міжконтинентальні ракети в повітрі. Ця американська воєнна програма отримала неофіційну назву «Зоряні війни». У рамках цієї програми також був розроблений «лазерний» проєкт. Так звані «лазери з ядерним накачуванням».
Радянський Союз у відповідь розпочав (або заявив про це) проєкти використання «повітряних» технологій для космічних цілей. Цілком реальними були плани запуску на орбіту у 1987 році лазерної системи ураження «Скіф-ДМ». До речі, запуск відбувся, але через помилку електроніки апарат після відділення від ракети-носія «Енергія» впав у води Тихого океану. В цілому амбітні проєкти як американських, так і радянських учених не здійснилися. Лазерна зброя досі не стало масовою.
Олександр Козубенко