На фото: російські «зелені чоловічки» на тлі української бази у Перевальному, березень 2014-го © Vasily Fedosenko/Reuters
Атомна зброя в обмін на гарантії безпеки. Рівно 25 років тому Україна уклала таку угоду з Росією та країнами Заходу. DW з'ясовувала, що насправді обіцяли тоді Києву і що він за це отримав.
Те, що Україна в недалекому минулому була ядерною державою і віддала атомну зброю в обмін на гарантії безпеки, на Заході донедавна знали лише експерти та деякі політики. Однак після анексії Росією Криму Київ постійно нагадує про так званий Будапештський меморандум, підписаний у столиці Угорщини 5 грудня 1994-го року на саміті Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).
У його тексті США, Великобританія і Росія схвалили приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, зобов'язуючись при цьому поважати її незалежність та «існуючі кордони». Такі ж меморандуми в той же день підписали Білорусь і Казахстан. В англійському варіанті тексту використано слово «assurances», яке можна перекласти українською як «запевнення», «обіцянки».
Валізка з кнопкою залишилася в Москві
Підписання Будапештського меморандуму завершило багаторічний процес переговорів між державами, що утворилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, і провідними західними ядерними державами. Україна посідала в цьому процесі особливе місце. За даними київських джерел, в 1991 році вона успадкувала від СРСР 176 міжконтинентальних балістичних і понад 2500 тактичних ракет. Таким чином Україна стала третьою в світі ядерною державою, поступаючись лише США та Росії.
Насправді ця ядерна міць була формальною, розповідав в інтерв'ю DW 2011 року експрезидент України Леонід Кравчук. «Всі системи управління ракетами, штаби були в Росії, чорна валізка з пусковою кнопкою була у президента Бориса Єльцина», — пояснив Кравчук.
Україна могла зберегти ядерну зброю, але це коштувало б величезних грошей, визнав екс-президент. Хоча ракети-носії вироблялися на заводі «Південмаш» у Дніпропетровську, ядерні боєголовки виготовлялися в Росії. За іронією долі, підписував документ у Будапешті другий президент України Леонід Кучма — колишній гендиректор «Південмашу». Сам Кучма кілька років тому визнав, що його попереджали про порожність гарантій меморандуму відразу після його підписання. «Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть», — розповів Кучма.
За словами ж Леоніда Кравчука, в України просто не було грошей на те, щоб налагодити власне виробництво боєголовок і їхнє сервісне обслуговування: «Ми порахували, що це обійшлося б у 65 мільярдів доларів, а скарбниця була порожня». Україна на початку 1990-их переживала гіперінфляцію. Вечеря на двох у київському ресторані могла обійтися в кілька мільйонів купоно-карбованців.
Тиск Заходу і формальні гарантії
Крім того, Захід чинив на Україну тиск, погрожуючи ізоляцією, розповів Кравчук. За його словами, це було пов'язано з тим, що розміщені на українській території ракети були націлені на США. Тому відмова від ядерної зброї була «єдиним можливим рішенням», запевнив екс-президент. Українські ракети були вивезені в Росію чи знищені. Київ у вигляді компенсації отримав фінансову допомогу зі США, пільгові поставки енергоресурсів з Росії, в тому числі паливо для АЕС, а також закріплені у Будапештському меморандумі гарантії безпеки. Втім, ці гарантії, як зазначив Леонід Кравчук, були формальними: «Механізм (санкцій у разі порушення. — Ред.) не прописали».
На це ж вказують і такі німецькі експерти, як Ґергард Симон (Gerhard Simon) з Кельнського університету. «Там ніде не написано, що у разі порушення цього меморандуму однією державою решта застосують військову силу», — сказав у розмові з DW Симон. Схоже оцінює ситуацію і німецький публіцист, експерт з питань України Вінфрід Шнайдер-Детерс: »Угода не варта паперу, на якому вона написана».
У команді президента України Володимира Зеленського у вересні повідомили, що розглядають ідею про підписання нового масштабного міжнародного договору за участі провідних світових держав, щоб закріпити суверенітет і територіальну цілісність України. Утім, жодної конкретики з цього приводу поки що не прозвучало.
Автори: Роман Гончаренко, Дмитро Каневський