Жителі міста Слов'янська ще добре пам'ятають той час, коли життя в їхньому місті завмерло і було нестерпним. Ті хвилини, години, дні і тижні очікування українських військ, невідомість і страх, який був народжений міфічними вигадками російської пропаганди. Але час стрімко закінчується, забираючи з собою і все страхи.
Автор: Аркадій Радьківських (+ фото)
Замість барикад у Слов'янську цвітуть троянди
Якщо знайти людину, яка весь цей час перебувала в інформаційному вакуумі, повірте, вона була би здивована розповідями, що всього два місяці до цього на вулицях Слов'янська валялися невпізнані трупи, а в підвалі місцевого СБУ катували і вбивали людей, житлові квартали постійно обстрілювали з артилерійських систем.
Сьогодні місто струшує з себе ганебне клеймо цитаделі тероризму. Повертаючи звичну для себе роль маленького, спокійного провінційного містечка, яке ласкаво підперезалося річкою Сіверський Донець. На центральній площі міста замість барикад і вогневих точок цвітуть троянди, а діти безтурботно грають водяними струменями місцевого фонтану.
Юрій, корінний житель, в останній місяць окупації був змушений виїхати з рідного міста до Харкова. З приходом українських військ він відразу повернувся додому.
— Місто змінювалося на очах. Вивезли сміття, в нас з'явилися світло і вода, почало працювати кабельне телебачення. Поступово відновлюють зруйновані будинки. А найголовніше, в нас стало жити безпечніше, — розповів він.
Різко полярно змінилося у славянців і ставлення до українських військових. Перебуваючи в місті, я неодноразово ставав свідком того, як місцеві підходили до військових і вже їм пропонували свою допомогу. Розпитували про останні події і просто щиро дякували.
Черговим моїм співрозмовником став Василь Петрович, який звернувся до мене як до військового з досить дивним запитанням.
— А ви не скажете мені, чому троянди не поливають? Вигорять, шкода.
Здивований вираз мого обличчя його не зупиняв.
— Треба сказати їм, це ж бардак.
Прийшовши до тями, я хвилини три пояснював дідусеві, що такі питання повинні вирішувати місцеві органи влади. На що він, відмахнувшись рукою і з сумом видихнувши, сказав: — Нам потрібні вибори. — Поговоривши з ним ще про вибори, ситуацію в країні і в світі, вислухавши слова подяки, ми з ним люб'язно попрощалися.
