Мене завжди дивував такий парадокс: українці, що народилися й виросли в глибокому совку, часто демонструють вищий і якісніший рівень національної свідомості, ніж ті, що народилися/виросли в Незалежній Україні.
Цей феномен доволі яскраво проілюстрований у «Записках Самашедшого» Л. Костенко (прим. — «Записки українського самашедшого»), що викликали таку бурхливу й контроверсійну реакцію в інтелектуальному середовищі.
Батьки (головні герої — Він і Вона) десь кінця 60-х років народження, учасники Революції на Граніті, є свідомими українцями, культурними, вихованими людьми, які не зрадили свою ідентичність, хоча дитинство і юність провели в Імперії з усіма її «прєлєстями». А вже сина виховати в своєму дусі в незалежній державі вони не можуть.
Дитина росте глухою й байдужою до всього національного, соромиться його, не любить рідної мови, бо за неї її дражнять у дитячому садку, матюкається, дружить з русскоговорящим Борькою і мимоволі його наслідує. Бо Борька — лідер, бо в Борьки папа — крутий бізнесмен, а головний герой — «лох», «ботанік» і лузер. І навіть після смерті свого крутого тата Борька не полишає лідерських замашок і продовжує домінувати над українським малим.
І це — типова ситуація у будь-якому мегаполісі, яка безумовно має винятки, але ці винятки загальної картини, на жаль, не змінюють.
І справа не в тому, що Совок був таким хорошим і сприяв національному розвою. Навпаки: за совка відбулися найстрашніші погроми українства. Просто аж до кінця 70-х років минулого століття діяла інерція традиційного суспільства, яка забезпечувала тяглість культурних процесів і сталість принципів.
А коли люди 10-х і 20-х років народження, виховані патріархальними, доголодоморними батьками, остаточно вийшли в тираж, вступила в силу інерція розпаду.
Вся гниль, що накопичилася в системі в часи зрілого брєжнєвізму, рвонула нагору, змітаючи сточені Часом традиційні бар'єри, і затопила все «постсовєцьке пространство».
І на цій твані пишним цвітом зацвів русскій мір. А українське сім'я в ній не проростає, бо непідходящий це для нього ґрунт.
І не варто сподіватися, що демографічні процеси автоматично виправлять ситуацію. От народиться в українських сім'ях більше дітей — і вони вирівняють культурний простір. Не вирівняють. На момент проголошення Незалежності росіян в Україні було вчетверо менше, ніж українців, що не завадило їм опанувати всі сфери життя і підлаштувати їх під свої потреби.
Якщо ви вкинете в гниле болото вдвічі, втричі більше відбірних пшеничних зерен, вони не дадуть пропорційно більший урожай.
Зараз усе, що є національного і незалежного тримається на українцях 50-х — 70-х років народження. Якщо вони не спроможуться розчистити ґрунт для наступних поколінь, нас остаточно засмокче московська твань...