Соціальний стереотип є універсальним інструментом розпізнавання і передачі суспільно значимої інформації в процесах взаємодії людей з навколишнім світом і один з одним.

Тільки на основі соціально-філософського аналізу стереотипів можна пояснити існування стійкого зв'язку між сприйняттям об'єктів під певним кутом зору і відповідним повторюваним поведінкою, омасовління свідомості і поведінки людей, особливості маніпулювання ними, витоки нетерпимості в міжособистісних і міжгрупових стосунках людей, взаємозв'язок процесів ідентифікації особистості з станами її життєдіяльності та ін.

Існують дві взаємодоповнюючі філософського дослідження соціальних стереотипів, які необхідно синтезувати для досягнення найбільш повної дослідної картини.

У всякого стереотипу є конкретні носії — люди. Отже, щоб зрозуміти витоки та механізм утворення стереотипів мислення і поведінки людей, потрібно дослідити самих людей і їхню психіку, свідомість.

Оскільки психіка, свідомість людей формується в суспільстві і через громадську діяльність, то, щоб зрозуміти природу стереотипів, потрібно дослідити породжує їх суспільство, різні зв'язки і відносини людей.

На сучасному етапі зустрічаються два різновиди визначення стереотипу: динамічний стереотип — відносно стійка система умовно-рефлекторних реакцій вищих тварин і людини на звичні подразники, і соціальний стереотип — схематичний, стандартизований загальнозначимих образ або емоційно забарвлене і стійке уявлення про певний явище чи об'єкті, в якому виражається звичне ставлення людей до них, що склалося під впливом умов їх буття і попереднього досвіду. Отже, таке визначення насправді недостатньо для розуміння сутності цього феномена, оскільки дане визначення не дає відповіді на питання, що є образ або «подання» у вищевказаному контексті, з чим пов'язані емоційна забарвленість та стійкість соціального стереотипу.

У зв'язку з цим соціальний стереотип розглядається в есе як комплексне утворення, в якому має місце нерозривну єдність трьох його компонентів:

• когнітивного (інформаційного) — виражається в усвідомленні об'єктів — тобто, одержувана людиною інформація, відомості про раціонально усвідомлюваних, об'єктивних феномени;
• афективного (оціночного) — виражає переживання щодо реального або символічного об'єкта;
• соціального (поведінкового) — представляє програму дій щодо об'єктів навколишнього світу.

Соціальні стереотипи як шаблони мислення і поведінки людей, які є членами тих чи інших груп, засвоюються ними дуже рано і використовуються задовго до виникнення ясних уявлень про ті групи, до яких вони відносяться.

Як правило, дослідники звертають увагу на наявність двох функціональних рівнів соціальних стереотипів — групового та індивідуального. На їхню думку, на індивідуальному, так само як і на груповому рівнях стереотипи виконують наступні завдання: селекцію соціальної інформації, її схематизацію, генералізацію і спрощення (когнітивна функція), створення і підтримання образу «Я» особистості або образу «Ми» групи (ціннісна функція ). У науковій літературі зазначається, що будь-який стереотип виконує також завдання забезпечення певної поведінки (власне соціальна функція) в залежності від традицій і етнічної своєрідності культури, в яку занурені конкретний індивід чи соціальна група.

Стереотипи регулюють процеси ідентифікації і формування соціальної ідентичності особистості. Соціальні стереотипи засвоюються людиною з того моменту, як тільки він починає ідентифікувати себе з конкретним суспільством, культурою, певною соціальною групою і усвідомлювати себе їх членом.

Поведінці особистості і відзначається, що залежність у її різних формах робить людину поверхневим в його оцінках і судженнях про навколишнє, що сприяє активному використанню їм стереотипів, що дозволяють йому бачити лише те, що обслуговує його залежність.

Стереотипи негативного ставлення або поведінки супроводжуються негативними емоціями (гнівом, відразою, презирством), що трансформуються в загальну антипатію і нетерпимість по відношенню до того чи іншого об'єкту, який викликав емоції. Їх сутність полягає у відкритому, явному вербальному і дієвому вираженні неприязні, відштовхування, ворожнечі.

У стереотипах значною мірою акцентовано ціннісний і антицінностний компонент, і тому нетерпимість розглядається як наслідок і втілення соціального стереотипу в дії. Будучи причиною утворення соціальних стереотипів і результатом їх утворення, сама нетерпимість згодом може зводитися до рангу стереотипу — ставлення негативізму та нетерпимості до кого-небудь або чого-небудь закріплюється в суспільній свідомості як стереотип.

Ситуація навколо інвалідності в сучасному суспільстві — один з найбільш яскравих наочних прикладів стереотипізації та стигматизації свідомості людей. Інвалідність являє собою соціальний феномен, уникнути якого не може жодне суспільство, тому кожна держава по рівню свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо інвалідів. У дисертації проводиться аналіз інвалідності як медичної та соціальної проблеми, і показуються принципи її рішення. Автор вважає, що для вирішення проблеми необхідно переосмислити розуміння інвалідності та усунути соціальні стереотипи, які є джерелом ізоляції інвалідів:

— Люди з порушеннями повинні розглядатися як суб'єкт побудови їх власного життя;

— Увага повинна бути спрямована на суспільство, яке потребує змін усередині себе для зміни ставлення до інвалідів;

— «Нормалізація» необхідна не людям з інвалідністю, а умов життя, які повинні нормалізуватися до такого ступеня, щоб люди з особливими потребами могли брати участь в житті.

Висновок

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що діти поділяють стереотипи щодо старості і старіння, які існують в суспільстві, і засвоюють через макросоціальні оточення домінуючий в суспільстві образ старості. Однак, негативні стереотипи щодо людей похилого віку не відносяться до родичів, тобто до бабусь і дідусів дітей, з якими вони спілкуються з раннього дитинства. Звідси можна припустити, що часті контакти між поколіннями в родині стимулюють позитивне ставлення до літніх людей. Як наслідок, чим раніше діти будуть взаємодіяти з людьми похилого віку не родичами, тим більш позитивні будуть взаємини між ними.

Для ефективної взаємодії поколінь необхідно зробити спробу змінити негативні уявлення про старість і літніх людей в кращу сторону. Зміни стереотипів сприяє:

1) знання про специфічні особливості людей похилого віку;

2) особистий контакт з представниками людей третього віку;

3) створення позитивного образу старості засобами масової інформації;

4) виділення загальних ознак, характерних для обох груп (діти — люди похилого віку).

Марія

04.10.2015