Уже самоназва черкесів (черкесів, адигейців і кабардинців) — «адиг» — виводиться від слова «воїн». Увесь уклад життя адигів був просочений «військовим» побутом. Як зазначає письменник А. С. Марзой, «такий стан їхнього життя в постійній готовності до захисту і бою, вибір менш вразливого місця для поселень і тимчасових стоянок, мобільність у зборах і пересуванні, помірність і невибагливість в їжі, розвинене почуття солідарності і боргу, вели, звичайно, до мілітаризації».
Поряд з іншими закубанськими народами черкеси створювали найзапекліший опір російської армії в період Кавказьких воєн. Тільки через століття ціною понад мільйон життів своїх солдатів Росія змогла підкорити цей гордий і войовничий народ. Лише із полоном Шаміля упокорюється наймогутніше плем'я західній Черкесії — абадзехи.
Протягом століть черкеси створили особливу військову культуру — «Уорк Хабзе», що виділяє їх серед сусідів. Невід'ємною рисою цієї культури було шанобливе ставлення до супротивника.
Черкеси не спалювали будинків, не топтали нив, не ламали виноградників. Поваги і захоплення заслуговує турбота черкесів про поранених або загиблих товаришів. Незважаючи на небезпеку, вони серед бою мчали до загиблого, тільки щоб винести його тіло.
Дотримуючись лицарського кодексу честі, черкеси завжди вели відкриту війну. Вони воліти смерті в бою, аніж здаватися в полон.
«Одне можу похвалити в черкесів, — писав астраханський губернатор Петру I, — що всі вони — такі воїни, яких у тутешніх країнах не знаходиться, бо, що татар або кумиків тисяча, тут черкесів досить двохсот».
Картина: Франц Рубо, «Черкеси переходять річку»
Сюди ж додам цитату про козаків-пластунів...
Пластуни (козацький спецназ)
Їх боялися черкеси, татари і турки, вони наводили страх на європейські армії, а воєначальники захоплювалися їхньою винахідливістю і відвагою. Мова йде про пластунів — особливий рід козацьких військ.
Загалом, пластуни – це вихідці із Запорізької Січі, які саме там, у Подніпров’ї, відточували свою майстерність і ґартували характер. Назва «пластун» походить з українського слова «пластувати» — повзти, але дехто вважають, що це ім'я пішло від легендарного козака на прізвисько Пластун.
Із часом пластуни сформувалися в особливі військові підрозділи, що виконували широкий спектр складних і небезпечних завдань — від розвідки до диверсій у тилу ворога. Після знищення Запорізької Січі, на межі XVIII століття, пластунські загони вже входять до складу Чорноморського козачого війська, а слідом за цим стають невід'ємною частиною Кубанського козацтва.
Навіть у ті часи, коли пластуни не вважалися козачою елітою, потрапити до їхніх лав міг далеко не кожен. Найчастіше спеціальність пластуна передавалася у спадок, або ж ними ставали козаки, що змалку прислуговували досвідченим бійцям – джури-зброєносці. Але й цього було недостатньо.
Майбутній пластун повинен був володіти не лише фізичною силою та міцним здоров'ям, але й певними рисами характеру — витриманістю і холоднокровністю, бути невибагливим у побуті, витривалим у поході і терплячим у бою. Не кожен здатен годинами безперервно сидіти в студеній воді або під палючим сонцем. Гаряча вдача і яскрава зовнішність могли згубити пластуна – невипадково, герої-козаки були переважно спокійними і малопримітними чолов’ягами.
Пластунам доводилося виконувати набагато більш широке коло обов'язків, аніж іншим військовим підрозділам. Вони були слідопитами і розвідниками, диверсантами і стрілками-снайперами, їм необхідно було знати артилерійську і саперну справу, майстерно лазити горами і плавати в бурхливих річках, надто – війна змусила їх оволодіти навичками ведення рукопашного бою.
Довгий процес навчання військовому ремеслу був запорукою виживання пластуна в умовах постійних набігів кочівників і суворої природи. У пластунському лексиконі навіть з'явилися нові терміни, що характеризують бойові дії козаків: «постріл на хрест» — здатність уражати будь-яку ціль за поганої видимості або її відсутності, «вовча паща» — вміння провести блискавичну разючу атаку, або «лисячий хвіст» — мистецтво замітати свої сліди при поверненні із завдання.
Одяг, який носили козаки-пластуни, був максимально легкий, зручний і непомітний — такий, що не заважає скритності, маневреності та швидкому пересуванню.
На кавказькому фронті, пластуни-бомбометателі
Пластунські підрозділи брали участь практично в усіх війнах, які вела Російська імперія, починаючи від Російсько-турецької війни 1787—1791 років і закінчуючи Першою світовою (1914—1918).
У деяких ситуаціях пластуни мали явну перевагу перед регулярною піхотою: їхнє вміння безшумно і раптово підкрастися до супротивника, заплутати сліди або вибудувати хитромудрі пастки не раз допомагали здобувати важливі перемоги. Так, у листопаді 1855 року, в період Кримської війни, пластуни під покровом ночі ліквідували ворожу мортирну батарею, що завдавала багато проблем, попутно перебивши в ближньому бою значну частину противника і захопивши з собою три гармати.
Одна з найбільш яскравих героїчних сторінок історії пластунів пов'язана з обороною Сарикамишу в 1915 році. Добірні турецькі війська перейшли в масштабний наступ у районі цього прикордонного містечка, і в запеклих боях російські підрозділи поступово здавали свої позиції. На допомогу захисникам Сарикамишу підійшов козачий полк, у складі якого була Друга пластунська бригада генерала Івана Гулиги.
У важких погодних умовах при 30-градусному морозі і заметах по пояс пластуни нічним кидком атакували і захопили штаб турецької піхотної дивізії. У підніжжя гори сталася жорстока і мовчазна рукопашна сутичка, в якій козаки поклали близько 800 турецьких солдатів і офіцерів. Цей момент став переломним у битві за Сарикамиш, а генерал Гулига за успішну операцію був нагороджений Орденом святої Анни 1-го ступеня.
Після Жовтневої революції пластуни повторили долю козацтва в цілому. Голод, репресії — методи воєнного комунізму — змусили одних організовувати повстанські загони, а інших емігрувати за кордон.
Форма одягу і озброєння пластунів, 1904—1912 рр.
Проте, в роки Другої світової війни пластуни востаннє голосно про себе заявили. У складі 9-ї пластунської стрілецької дивізії вони брали участь у Вісло-Одерській, Моравсько-Остравській, Празькій та інших операціях, визволяли Краків, Ратибор, Троппау, а закінчили війну під Прагою. Високо оцінили боєздатність пластунів і на Заході. Козаки посприяли формуванню морської піхоти США , Іноземного легіону Франції та інших підрозділів спецназу різних країн.