Непростий «простий рецепт» як здобути найвищу наукову нагороду держави
Читачі АрміяInform мають пам'ятати недавнє січневе інтерв'ю з начальником Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окрім інших тем, у розмові із генерал-майором Ігорем Толоком зайшла мова про здобуті торік науковцями інституту одразу двох Державних премій — у галузі освіти та в галузі науки і техніки. Випадок унікальний! По-перше, раніше жоден військовий навчальний заклад не здобував найвищу освітню держпремію, по-друге, дві премії такого рівня за один рік — сама по собі подія малоймовірна та неординарна.
***
У сьогоднішньому матеріалі АрміяInform розповідає, що зробили для українських Збройних Сил кілька «звичайних» викладачів та чому їхня робота перемогла в конкурсі на здобуття Державної премії серед потужних конкурентів. Читайте далі — буде цікаво!
Для початку познайомимся з героями нашої публікації, лауреатами Державної премії
Зліва направо: професор кафедри А. Кучерявий, головний науковий співробітник В. Рижиков, заступник начальника Військового інституту з навчальної роботи О. Прохоров, провідний науковий співробітник С. Бурий. Кореспондент нашого агентства зустрівся з ними в стінах Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка.
***
До 2015 року члени майбутнього творчого колективу займалися кожен своєю справою. Начальник Військового інституту Ігор Вікторович Толок був директором Департаменту військової освіти і науки Міністерства оборони України, його заступником — нинішній провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Сергій Володимирович Бурий. Заступник начальника інституту з навчальної роботи Олег Анатолійович Прохоров у ті часи очолював одне з управлінь Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони…
— У нього в підпорядкуванні був доктор наук Андрій Олександрович Кучерявий, — розповідає Сергій Бурий. — Який зараз — професор кафедри військової психології та педагогіки Військового інституту.
Ще один доктор наук із робочої групи — Вадим Степанович Рижиков. Сьогодні він головний науковий співробітник науково-дослідного центру інституту із 30-річним педагогічним досвідом.
— Наші шляхи перетиналися, — згадує Олег Прохоров. — Але всі ми тоді працювали кожен на своєму місці — й окрім виконання завдань за посадою, намагалися покращити військову освіту. І засоби навчання, і методику викладання дисциплін…
За словами полковника Прохорова, наші герої ще до об'єднання в робочу групу часто обговорювали стан військової освіти, і як досвідчені люди — з науковими ступенями та визнаними публікаціями — чітко бачили шляхи вирішення проблем.
— Сергій Володимирович, Олег Анатолійович, наш начальник Ігор Вікторович Толок, інші… — підтверджує Андрій Кучерявий. — Вони «неофіційно» давно вже утворили потужний творчий колектив. Створене науково-дослідне управління проблем розвитку військової освіти і науки ще в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського розробляло і напрацьовувало багато корисного для Збройних Сил України. Особисто я вважаю, що ці люди взагалі зробили вагомий внесок в розвиток військової освіти і науки.
Наступний крок до державного визнання був зроблений уже в інституті, куди всі герої нашої історії перейшли згодом.
— Уже у Військовому інституті всі зійшлися, — пояснює Сергій Бурий. — Кожен — фахівець у педагогіці, два доктори наук і три кандидати. Активна спільна робота над назрілими проблемами розпочалася одразу, вже у 2015—2016 роках.
Олег Прохоров, який зараз очолює саме навчально-освітній напрямок діяльності інституту, був одним із ініціаторів предметного обговорення всіх ідей на вченій раді. І з часом запропоновані теоретичні напрацювання, наукові та методологічні, знайшли своє відображення у фундаментальних керівних документах. Серед яких — надважливіший для реформування Збройних Сил Стратегічний оборонний бюлетень того ж таки 2016 року. Фактично всі плани з удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів від того часу походять із розробок групи наших учених.
Для чого це потрібно?
Що саме не влаштовувало науковців? Учасники робочої групи без зайвих підхідців розповідають, у чому вони бачили проблеми військової освіти.
— Дослідження 2014 року, після початку війни, показали багато неприємних речей, — говорить Сергій Бурий. — У військовій освіті… Найголовнішим недоліком випускників була недостатня готовність до практичної діяльності, до виконання завдань за призначенням. Це засвідчували й відгуки командирів того часу.
Причина низької підготовки лейтенантів будь-яких спеціальностей — гуманітарних, інженерних чи командних — на думку науковців, була в неякісному навчанні, неадекватному сьогоднішнім реаліям. Особливо відчувалася нестача практичної складової навчання.
— Відтоді практична складова значно збільшилася, — ділиться Олег Прохоров. — Ми почали навчати тому, що потрібно на війні.
Наприклад, нинішні курсанти кожного року проходять практичні заняття у військових частинах, де виконують обов'язки і солдатів, і молодших командирів, і командирів взводів — у польових умовах відпрацьовуються навички цілої ланки посадових осіб.
***
Загалом, внаслідок проведеної роботи освітній процес у Військовому інституті вийшов на новий рівень, а це надало поштовх іншим вітчизняним фахівцям у галузі військової освіти активізуватися у своїх науково-педагогічних дослідженнях.
Від успіху до його визнання!
— На вченій раді ми зрозуміли, що досягли якогось успіху, — ділиться Олег Прохоров. — І вирішили: якщо наша робота принесла таку користь, то чого б нам не податися на здобуття Державної премії…
— Робота вийшла гарна, — впевнений і Сергій Бурий. — Це, як мінімум, монографія чи дисертація! І ми вирішили спробувати…
Будь-яке наукове дослідження може бути геніальним, але так і не знайти свого практичного застосування. Роботи групи Військового інституту — знайшли. Результати ґрунтовної праці використані й у керівних документах, й у навчанні, впроваджується в реальній службовій діяльності.
До речі, щодо ґрунтовності роботи. Як зазначалося, вона виникла не з повітря, і попередні кандидатські (і докторські) дисертації учасників робочої групи теж прямо чи опосередковано пов'язані з проєктом. Найбільш у цьому, так би мовити, пощастило, напевно, Сергію Бурому: його кандидатська дисертація — саме про формування управлінських компетентностей військового фахівця під час навчання у військовому навчальному закладі.
Диплом і знак Державної премії України
Як здобути Державну премію України?
Науковці ВІ КНУ одразу відмітають свій «корисний» інтерес: «Ми спочатку отримали результат, а потім подалися на премію», — говорить заступник начальника інституту. За словами Олега Прохорова, усі «просто виконували свій обов'язок».
— Так, — додає Сергій Бурий. — Спочатку ми вдосконалювали освіту в окремому навчальному закладі — у Військову інституті, де працювали на своїх місцях. Ми бачили, що можна змінити і… робили ці зміни. Це все робилося не «для здобуття державної премії», а для розвитку інституту. А потім уже наш досвід став у нагоді і при підготовці роботи.
Ідея подаватися на конкурс виникла в керівника — генерал-майора Толока. Цікаво, що в минулому поширеною була пострадянська система, коли керівники «примащувалися» до праці підлеглих, ставали псевдо-співавторами тощо. Натомість, Ігор Толок — один із найкращих фахівців у галузі, яку вдосконалювала група учених. Ігор Вікторович сам має величезний педагогічний досвід і є доцентом з кандидатським науковим ступенем, але й не тільки це. Він — заслужений працівник освіти України.
— Якщо говорити про генерала… — включається в розмову доктор наук Андрій Кучерявий. — То він, зокрема, досліджував системи військової освіти в країнах НАТО, порівнював їх. Тобто він є одним із найбільш обізнаних в Україні фахівців з питань педагогічної компаративістики в галузі військової освіти. Роботи Ігоря Вікторовича були з успіхом використані в освітній системі інституту, і далі — в українській військовій освіті.
Андрій Олександрович запам'ятав, як генерал Толок пояснював йому, доктору наук, такі речі про закордонні підходи до підготовки офіцерів та системи вищої військової освіти, їхні переваги й недоліки, шляхи розвитку і реформування, про які не вичитаєш у жодній книзі чи науковій праці.
***
Треба зазначити, що серед робочого колективу є один «чужий» — начальник військового інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Але й тут все просто: на час розробки проєкту цей інститут, тоді це факультет, що також підпорядковувався Департаменту військової освіти та науки, також брав активну участь у роботі. Особливо науковці групи відмічають внесок харківських колег у практичну складову — вивчення застосування розробок та методології, проведення деяких опитувань і соціологічних досліджень тощо.
«…і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь»
Як було сказано, в роботі науковців Військового інституту широко використовується іноземний досвід. Але й учасники проєкту мали що показати іноземцям. Зокрема генерал Толок був запрошений для доповіді на найвищому рівні — ідеї українських фахівців прозвучали з трибуни штаб-квартири НАТО у Брюсселі.
— Ігор Вікторович виступав із доповіддю про шляхи розвитку військової освіти в Україні, — розказав полковник Прохоров. — Це не просто так — його доповідь була ретельно відібрана, а після того, як вона прозвучала, натівці наголосили на правильності обраного шляху в розвитку системи військової освіти.
Щодо міжнародного досвіду, то в американській, німецькій, у будь-якій існуючий системі є ефективні напрацювання, але, крім переваг, є й непідходящі нам речі.
— Ми ж розуміємо, що треба брати максимум корисного із системи освіти провідних країн НАТО, — каже Олег Прохоров. — Але все-таки важливо залишати й наші національні відмінності, те, що краще працює для нашої ментальності чи, наприклад, для поточної ситуації в нашій країні.
За словами Сергія Бурого, він та його колеги, як і більшість інших науковців, не дуже публічні люди: «Ми робимо свою справу, а результати зазвичай відображаються в наукових працях, часто невідомих широкому загалу», — говорить Сергій Володимирович. Слова провідного наукового співробітника підтримує доктор Андрій Кучерявий, який також підкреслює, що подібна робота має дві складові — і практичну, службову, життєву, і таку, яка рухає вперед теоретичну науку — основу для подальшої роботи.
Нагородження Сергія Володимировича Бурого
За що дають Державну премію України?
Нагадаємо, що левова частка проєкту була відпрацьована ще задовго до ідеї подаватися на держпремію. Просто науковці якось побачили, що їхні думки «дивним чином» дають відповіді на окремі проблемні питання реформування Збройних Сил та системи національної безпеки й оборони. Йшлося про розвиток практичної складової військової освіти, впровадження дистанційного навчання, а також приведення якості підготовки фахівців до сучасних потреб із підвищенням рівня професіоналізму військових управлінців тощо.
Андрій Кучерявий — учасник проєкту, найбільший внесок якого стосується розробки питання реалізації Концепції дистанційного навчання у вищому військовому навчальному закладі.
— У відповідному розділі йдеться мова про дві технології, — каже Андрій Олександрович. — Одна технологія — це безпосередньо розробка дистанційних курсів, а друга — їхнє проєктування. Це не одне й теж.
За словами доктора наук, сьогодні вже недостатньо просто дати посилання на сайт в інтернеті чи на збірник якихось методичних матеріалів. Так ми не підготовимо професіонала. Військового — і поготів!
— Чим відрізняється «технологія» створення дистанційного курсу для військового фахівця від їхнього аналогу в цивільному виші? — запитує пан Андрій. — Тут долучається більша кількість людей, які відповідають за цей «продукт». Є різні специфічні спеціалісти — «секретчики» тощо. Є особливі експертні групи.
Науковець згадав життєву необхідність урахування і сучасних досягнень військової науки, і досвід війни. «Навчальні курси не мають бути порожніми», — підкреслює Андрій Олександрович.
Але найбільшим серйозним надбанням науковці вважають розробку технології проєктування: «Мені здається, ми перші у світі, хто розклав процес навчання людини, у тому числі і засобами дистанційного навчання, в проекції на етапи засвоєння навчального матеріалу, які представлені в роботах серйозних психологів», — розповів Андрій Кучерявий.
У своїх розробках учені Військового інституту використали теорію академіка Сергія Леонідовича Рубінштейна (1889—1960), до речі, уродженця Одеси. Рубінштейн здобув найкращу на той час німецьку психологічну освіту, є автором теорії, заснованій на принципі, що формування психіки людини відбувається, насамперед, завдяки практичній діяльності.
Що не так з дистанційним навчанням?
Якщо говорити предметно, то якість дистанційної освіти може погіршуватися через відсутність прямого контакту викладача та студента. Система науковців Військового інституту використовує напрацювання психологів так, що проблеми віддаленого навчання вирішуються спеціальними методами. Найперше, це застосування багатьох видів навчальних матеріалів для ефективного використання усіх шляхів чуттєвого сприйняття — зорового, слухового тощо. Способи можуть бути найрізноманітнішими: від слайдів і фільмів до подкастів та інтерактиву.
Наступні етапи навчання — осмислення, закріплення, практичне застосування — також переформатовані у відповідності до специфіки «дистанційки». Усі теоретичні викладки науковців ВІ КНУ ретельно підтверджені практичними дослідами.
— Ми покладаємося на цю теорію Рубінштейна, а я просто не знаю, щоби хтось ще на неї покладався, — каже Андрій Кучерявий. — Так, люди створюють курси, і може якось інтуїтивно вони роблять щось подібне. Але лише в нас є, так би мовити, доведене наукою підґрунтя. Це дуже важливо.
Олег Прохоров отримує відзнаку і диплом про Державну премію України в галузі освіти
Про результати та межі досконалості
Так, Державна премія — відзначення роботи науковців Військового інституту на всеукраїнському рівні. Але це лише верхівка айсбергу.
— Результати нашої роботи відобразилися в освітній програмі, — розповідає заступник начальника інституту полковник Прохоров. — Після досліджень, розробок і підтвердження їхньої ефективності змінилися співвідношення дисциплін, годин навчання.
Цікаво, що українські військові педагоги власним шляхом прийшли до результатів, які відповідають стандартам НАТО. І це не просто абстрактні слова: освітні програми пройшли ретельний аналіз, зокрема, в Європейському Союзі. Це дозволило ВІ КНУ взяти участь у програмі академічної мобільності ERASMUS+, яка показала, що зарубіжним курсантам є чому повчитися в нас.
Серед інших наочних прогресивних змін — викладання кількох предметів іноземною мовою, навіть об'єктивно складних, юридично-правових напрямків.
***
На запитання про подальшу роботу, так би мовити, «післяпреміальну» діяльність, наші герої дивуються: робота науковця ніколи не припиняється! І навіть якщо говорити про Державну премію, то вона оцінила результати лише чотирьох напрямків, розроблених найбільш повно на той момент.
— Ми не зупиняємо роботу, ми розвиваємося далі… — зауважує Сергій Бурий. А Олег Прохоров продовжує: — У нас багато напрацювань, ідей. Премія, відверто кажучи, це приємно, але, ви ж розумієте, працювали ми не заради неї! Тут багато факторів: ми уболіваємо і за імідж інституту, і взагалі за систему військової освіти… У майбутньому будемо публікувати нові матеріали — їх у нас достатньо. Дасть Бог, і реалізуємо!
Науковці погоджуються, що престижна державна премія стала неабияким стимулом для подальшої праці. Хтось із групи став більше уваги приділяти науковій роботі.
Як зазначає доктор наук Кучерявий, на якомусь етапі співробітники Військового інституту відчули таку собі зрілість, «світогляд змінився». Поступово всі впритул зайнялися наукою.
— І, насправді, ми широко працюємо, — повідомив Андрій Кучерявий. Науковці нагадують, що в інституті торік була ще одна державна премія — в галузі науки і техніки. Дві премії такого рівня для військового закладу вищої освіти — випадок унікальний.
***
P.S. Коли один із героїв нашої публікації, доктор наук Андрій Кучерявий, розповідав про своє життя, то з'ясувалося, що він — переселенець із Донецька, який має особисті рахунки із покидьками, що привели війну до України.
— Я своєю роботою роблю якийсь внесок у розвиток Збройних Сил, — говорить Андрій Олександрович. — Я допомагаю Збройним Силам стати мудрішими сильнішими, щоб вони якомога швидше звільнили мій рідний Донецьк від загарбників. Для мене тут така мотивація…»
Сподіваємося в одній із наступних публікацій ми розповімо вам докладніше про Андрія Кучерявого, а також про науковців — переможців другої премії 2020 року.
Олександр Козубенко