(переклад)
Нерідко ми дивуємося: як на високих посадах опиняються люди, які не відрізняються розумом, кмітливістю або морально-вольовими якостями? Але тут немає нічого дивного — просто в дію в їхньому випадку вступив закон негативної селекції.
Комплекс неповноцінності
У пошуках відповіді на питання, чому до влади приходять люди, яких навряд чи можна назвати «совістю нації», звернемося до психології. На думку Зигмунда Фрейда, бажання панувати — це один з видів невротичного божевілля, що відбувається від почуття безпорадності і страху перед навколишнім світом. Більш того, австрійський психоаналітик стверджує, що владній людині потрібна жертва, яку вона знаходить у підлеглому, утворюючи з ним садомазохистську пару.
Альфред Адлер й поготів пише, що в основі прагнення до влади лежить таке патологічне явище, як «комплекс меншовартості». Психіка людини, позбавляючись травмівного досвіду, наприклад, постійних принижень, запускає механізм надкомпенсації, який виражається в нав'язливій потребі мати перевагу над іншими.
Проте, за Адлером, таке прагнення часто виявляється незадоволеним, і людина, яка досягла влади, всі свої комплекси починає проектувати на оточення, породжуючи нові проблеми.
Ще один класик — Еріх Фромм — зазначав, що «в психологічному плані жага влади корениться не в силі, а в слабкості. У ній виявляється нездатність особистості вистояти самотужки і жити своєю силою. Чим більше прагнення до влади — тим більшою мірою проявляється залежність індивіда від інших».
«Природний добір»
Дарвінівська теорія «природного добору», застосовна в біології, вдало характеризує і модель соціальної системи нашого суспільства. Головне завдання в умовах жорсткої конкуренції — вижити. Іноді за будь-яку ціну. У цьому випадку моральні аспекти, що заважають пристосовності індивіда до нових умов, йдуть на другий план, а часто і зовсім перетворюються на рудименти.
Соціолог Питирим Сорокін, що вперше застосував термін «негативна селекція», ламання особистості людей, що жадають влади, пов'язує з утратою «почуттєвої культури». На його думку, «потреба в задоволенні настільки порушує ментальну і моральну рівновагу, що розум і нервова система безлічі людей не можуть витримати величезного напруження».
Протистояти деградації можна, тільки володіючи твердими переконаннями і моральними принципами. Але якщо в людини немає морального мірила, відсутні уявлення про права і норми, то що тоді може утримати її від нехтування інтересами інших? «Нічого, крім бажань і мрій», — відповідає Сорокін.
На гачку
Сучасні соціологи, досліджуючи феномен «негативної селекції» влади, приходять висновку, що це не стільки деградація, скільки штучна кадрова політика, яка свого часу успішно апробована спецслужбами. У практиці спецслужб давно використовується спосіб підсадження агентів «на гачок», коли пред'являється компромат, а разом з ним і способи маніпуляції.
У політиці місце агентів займає корумпований чиновник або ділок із кримінальним минулим. Наявність компромату робить його керованим і слухняним. Навряд чи можна говорити про високі моральні чи навіть професійні якості такого керівника. Ще більш показовими є в цьому плані маріонеткові уряди, які прийшли до влади після інспірованих «революцій» та переворотів.
Щоб нижчі були гіршими
Негативну селекцію багато володарів, а за ними і нижчих чиновників навмисно проводило в реаліях верховної влади. Завдання — ослаблення нижчої ієрархії. Цим чиновники намагалися вбити двох зайців: опинитися у виграшному становищі відносно недбайливих підлеглих та усунути можливих конкурентів у боротьбі за місце під сонцем.
На думку Дмитра Сєдова з Фонду стратегічної культури, ці процеси характерні для багатьох тоталітарних систем управління, в тому числі — радянської.
Дух колективізму
Незважаючи на те, що в негативній селекції на перший план виходять індивідуальні цілі, це більшою мірою колективістичне явище. Той, хто досягнув влади, — вже не стільки господар своїх особистих інтересів, скільки заручник системи, яка його просунула. За умов домінування в суспільстві ліберальних цінностей колективізм негативної селекції проявляється слабо, але в умовах тоталітаризму — він розкривається сповна.
На думку Питирима Сорокіна, «в періоди гострих соціальних катаклізмів найбільш пристосованими виявляються не найкращі, а середні, здатні злитися з масою в її інстинктивних мотивах і не дистильованих розумом спонукань». Такі умови сприяють появі диктатора, який, стаючи перед вибором між відмовою від моральних принципів або політичним фіаско, віддає перевагу першому.
Жага влади
На думку нобелівського лауреата з економіки Фрідріха Гаєка, головне гасло будь-якого тоталітарного режиму — «мета виправдовує засоби». Він виділяє три критерії, за дотримання яких може успішно реалізуватися диктатор.
1. Чим більш освічений та інтелігентний народ, тим складніше від нього домогтися одностайності. Тож, диктатор повинен шукати підтримки у прошарків населення з низьким моральним та інтелектуальним рівнем і, за можливості, насаджувати примітивні інстинкти і смаки якомога ширшим верствам.
2. Підтримку краще шукати серед людей легковірних і слухняних — тих, які готові прийняти будь-яку систему цінностей. Заявляти про свої погляди потрібно часто і голосно.
3. Людей легше об'єднати на основі негативної, а не позитивної програми, тому необхідно постійно апелювати до людської природи.
Один з американських економістів, оцінюючи можливість перебування при владі людей, яким противна сама влада, песимістично зауважив, що ймовірність цього приблизно дорівнює ймовірності того, що людина, відома своєю добротою, отримає місце наглядача на плантації.
Собачье сердце (1988, реж. В. Бортко)
02.09.2017